Шукати в цьому блозі

Translate

Статистика сайта

Відвідувачі по країнам
Відвідувачі за останні 24 години
неділя, 2 жовтня 2005 р.

Комету Мачхольца увидели из сельской обсерватории

Комету Мачхольца, которую раньше можно было наблюдать только в Южном полушарии, смогли зафиксировать сотрудники Андрушевской сельской обсерватории.

Обсерватория в Андрушевке существует всего около трех лет. За эти годы о сельских астрономах узнал едва ли не весь мир.

Только в прошлом году главный звездочет Юрий Иващенко со своими коллегами открыл 12 астероидов. Андрушевский телескоп фиксирует буквально все. Как утверждают сотрудники обсерватории, было замечено даже НЛО. Комета Мачхольца для землян молодая - австралийский астроном, в честь которого она и получила свое название, открыл ее в конце 2004 года. То что кометы способны влиять на ход истории, говорят не только астрологи, но и астрономы.

Юрий Иващенко, директор сельской обсерватории: "Дiйсно, iснує певна кореляція мiж появою яскравих комет та катаклiзмами на Землi. Так, комета 1812 року принесла з собою нашестя Наполеона. Комета Галлея при рiзних проявах супроводжувалася Першою свiтовою вiйною та Чорнобильською катастрофою".

Каким будет влияние кометы Мачхольца на историю человечества, ученым предстоит еще выяснить. А вот увидеть ее на звездном небе еще раз можно - только через 120 тысяч лет.

По материалам УНИАН
пʼятниця, 30 вересня 2005 р.

Партнерські стосунки з центром зайнятості

Андрушівський район за кількістю створених цьогоріч нових робочих місць – серед кращих в області: можливості для місцевих мешканців у прикладанні рук розширились на 966 варіантів. Причому, третину цієї кількості запропонували “приватники”: підприємці, які збільшували кількість найманих працівників, та сміливці, які самостійно вирішили зайнятись бізнесом.

Чималий внесок у загальну справу зробив і відомий підприємець Євгеній Гринишин. До вже діючих близько 170 робочих місць додалося цього року ще 84, створені, в основному, на хлібзаводі за рахунок збільшення виробничих потужностей. Лише у серпні в кондитерському цеху з виробництва печива і кремових виробів приступили до роботи 31 майстер своєї справи: кондитери, пекарі, слюсарі-ремонтники, слюсарі з контрольно-вимірювальних приладів і автоматики, електрики.

37 працівників відібрали у центрі зайнятості з числа безробітних. Саме на хлібзаводі почався новий відлік трудового шляху для дріжджовика Галини Сітельської та кондитера Тетяни Ткачук, які до цього більше року були в пошуках застосування своїх вмінь та джерела заробітку. Головний технолог заводу Олександр Івченко – у минулому теж мав статус безробітного. Два роки тому, працюючи начальником зміни на місцевому спиртзаводі, вимушений був звільнитись через тривалі “простоювання” підприємства, що відчутно позначалось на сімейному благополуччі. На щастя, спеціалісту з багажем знань здобутих двох вищих освіт та цінним досвідом управління виробництвом довго чекати запрошення на роботу не довелось. Вже через два місяці Олександра Михайловича покликали організовувати технологічні процеси випікання виробів на хлібзаводі.

Як запевняють андрушівці, бажаючих влаштуватись на роботу саме до Гринишина багато: приваблює пристойна для провінційного містечка заробітна плата на очолюваних ним підприємствах, а також, зважаючи на стрімкі темпи їхнього розвитку, - стабільність і впевненість у завтрашньому дні. Взагалі ж у доборі кадрів підприємець тісно співпрацює з центром зайнятості, користується його цільовими програмами. Так, за рахунок дотації з коштів страхового фонду на випадок безробіття було створено додатково сім робочих місць. Корисною підтримкою для роботодавця є також фінансування навчання нового персоналу. Як зазначив виконавчий директор хлібзаводу Вадим Гринишин, дедалі гостріше на всіх рівнях відчувається дефіцит фахівців: нема ким замінити старі професійні й досвідчені кадри, які виходять на пенсію, або й тих, хто вже не відповідає вимогам часу. Навчити ж за власний кошт потрібну кількість спеціалістів підприємство не має можливості, а тому замовляє їх підготовку центру зайнятості. Якщо ж рівень підготовки кандидата на роботу після технікуму чи профтехучилища не влаштовує, центр зайнятості профінансує індивідуальне навчання майбутнього працівника безпосередньо на робочому місці з подальшим стажуванням. Аналізуючи стосунки, що склалися з районним центром зайнятості, Вадим Євгенійович називає їх партнерськими й такими, що сприяють прискореним темпам розвитку.

Тамара Омельченко
пʼятниця, 9 вересня 2005 р.

Вона робила "мертві петлі" над Червоним

Цікавим є той факт, що неподалік Андрушівки, а саме в Червоному, розвивалося літакобудування. У 1910 році мільйонер Федір Федорович Терещенко побудував тут аеропланні майстерні, в яких розпочав будівництво монопланів. Створені літаки потребували випробувань, тому Федір Федорович шукав пілота-випробувача. Перебуваючи за кордоном, він випадково дізнався про жінку-пілота. Любов Галанчикова закінчила школу «Першого російського товариства повітряного плавання», де навчалася в інструктора Івана Васильовича Євсюкова, знаменитого пілота. У Червоному відважна льотчиця з’явилася у 1913 році. Між Галанчиковою та Федором Терещенком був підписаний контракт наступного змісту: « Я, що нижче підписалася, Любов Олександрівна Галанчикова, зобов’язуюсь протягом року від цього числа літати на апаратах, котрі будуть дані мені фірмою Червоненських аеропланних майстерень, на інших же апаратах виконувати польоти не маю права». Далі в контракті відзначалося: « Беру на себе всю відповідальність на випадок аварій під час польотів... При польотах з пасажирами я, Галанчикова, повинна брати від них розписки про те, що ризик відповідальності під час польотів вони беруть на себе . Лише після отримання мною таких розписок пасажири можуть літати». Якими ж були літаки? Чому саме Галанчикову запросили у Червоне? Адже раніше її не допускали до цього, мовляв, не жіноча це справа. Новатор німецької авіаційної техніки Фоккер раніше Терещенка високо оцінив льотну майстерність Галанчикової, адже в грудні 1912 року на міжнародних авіаційних змаганнях вона встановила новий світовий рекорд для жінок, піднявшись у небо на 2200 метрів, майже втроє перевищивши попередній рекорд німецької льотчиці Безе. Фоккер надав Любові Олександрівні роботу в своїй фірмі, взяв льотчиком-випробувачем. Згодом вона робить безпересадковий переліт Берлін - Париж, котрий приніс їй ще більшу славу. А в цей час у Червоному, в авіаційних майстернях, котрі працювали з 1910 року, не ладилось. Щоб вийти зі скрутного становища, Терещенко закупив у Європі нове обладнання, матеріали, а на посаду випробувача запросив Галанчикову. - Я пам’ятаю її добре, - сказав у розповіді Андрій Омелянович Коденський, робітник цих майстерень, - адже готував до польотів літаки. Спочатку вона освоювала невелику машину, і в повітрі перебувала недовго. А потім... Моноплан із Червоного в 1913 році потрапляє на авіавиставку в Київ, де одержує високу оцінку спеціалістів і нагороду - медаль. Машина розвивала, як на той час, велику швидкість - 110 кілометрів на годину, маючи вагу 140 кілограмів. В 1914 році цукрозаводчик одержав замовлення від царського військового міністерства на виготовлення 12 військових літаків типу «Форман». У майстернях спочатку працювало 6-10 чоловік, а згодом - до 200 чоловік. Серед них моторист-механік Івашкевич, робітники Журбицький, Уляницький, Буткевич, Стельмах. Невідоме до цього Червоне почали відвідувати військові льотчики, іноземні спеціалісти: штабс-капітан Хонін з Одеси та знаменитий Нестеров. Під час першої світової війни в 1915 році майстерні евакуювали в місто Орел, а звідти - в Москву. На фронт поїхала і Л.О. Галанчикова, яка продовжила службу в російській армії. В Червоному свято бережуть пам’ять про своїх земляків, видатних вітчизняних авіаторів. Ця історія, звичайно, потребує ще більш детального вивчення, і тому педагоги та учні Андрушівської гімназії продовжують працювати над цією темою далі, включившись в роботу Малої Академії Наук України. Тим більше, що вчителі прагнуть присвоєння гімназії імені Любові Олександрівни Галанчикової.

Дар’я Михайловська, учениця 10 класу Андрушівської гімназії
Володимир Рудюк, викладач історії Андрушівської гімназії
Мій край
понеділок, 15 серпня 2005 р.

ЕБРР утвердил профинансированный в рамках прямой кредитной линии банком "Аваль" проект "Червонский сахарник"

Европейский банк реконструкции и развития (ЕБРР) утвердил профинансированный банком "Аваль" проект ОАО "Червонский сахарник" (Андрушевский район, Житомирская обл.). Об этом сообщает пресс-служба банка.

По словам заместителя главы правления банка "Аваль" Сергея Вовченко, средства предоставлены ОАО "Червонский сахарник" сроком на 5 лет под ставку LIBOR+6% годовых. При этом он отметил, что проект обеспечит достижение высоких экономических показателей деятельности ОАО "Червонский сахарник" и возврат кредитных средств, в первую очередь, за счет экономии по отдельным статьям расходов и увеличения объемов реализации продукции.

За счет кредитных средств предприятие модернизировало и нарастило мощности завода, в связи с чем сейчас обеспечивается оптимальная работа и загруженность оборудования. Реализация данного проекта позволяет увеличить производство сахара, нарастить сырьевую базу и повысить качество отбора сырья при приеме сахарной свеклы.

АППБ "Аваль" предоставляет финансирование долгосрочных проектов за счет средств Европейского банка реконструкции и развития исключительно в рамках прямой кредитной линии ЕБРР без дополнительных гарантий со стороны правительства и согласования с группой управления проектами НБУ. Банк "Аваль" стал первым в Украине банком, которому была открыта такая линия. Финансирование проектов в границах прямой кредитной линии ЕБРР значительно сокращает срок оформления и получения ресурсов для конечных заемщиков, а также обеспечивает сниженную процентную ставку за пользование кредитами.

вівторок, 19 липня 2005 р.

Цифровізація лінійного тракту у напрямку Андрушівка – Ружин

Фахівцями Житомирської філії ВАТ “Укртелеком” проведені роботи по цифровізації лінійного тракту у напрямку Андрушівка – Ружин на базі обладнання “Гамма ЦТ-02” з апаратурою ущільнення “Гамма ЦТ-04”.
Ці роботи проведені з метою подальшої організації цифрового потоку у напрямку Житомир-Ружин.

andrushivka.narod.ru
вівторок, 5 липня 2005 р.

Відкритий доступ у місті Андрушівка

Фахівці Житомирської філії ВАТ “Укртелеком” ввели у дію вузол безпарольного доступу до глобальної комп’ютерної мережі для абонентів міста Андрушівка. Відтепер мешканці ще одного районного центру області без зайвих проблем зможуть підключатись до Інтернету по комутованих лініях зв’язку за технологією Відкритого доступу в межах місцевої телефонної мережі.

У червні кількість споживачів, що активували послугу Відкритого доступу становить 5 147 чоловік. Послуга Відкритого доступу до Інтернету надається також у містах — Житомир, Коростень, Бердичів та Новоград-Волинський.

вівторок, 21 червня 2005 р.

Андрушівка удвічі підняла ціни на воду

Андрушівка, що на Житомирщині удвічі підняла ціни на воду.

З 1 липня цього року міська рада за участю РДА прийняла рішення про підвищення тарифів для населення на водопостачання та водовідведення.

Причому, тарифи збільшено у понад 2 рази.

З огляду на це у жителів міста появилися наступні запитання:

1. Який механізм прийняття рішення про підвищення даних тарифів?

2. Яке місце громадськості у прийнятті такого важливого рішення?

3. Як це узгоджується з існуючими на сьогоднішній день існують тарифами на водопостачання та водовідведення у інших містах України?

Нагадаємо що підняття цін на товари та послуги, які визначають так звану „вартість життя” – проїзд у транспорті, комунальні послуги, харчі, тощо автоматично ведуть до падіння курсу національної валюти і наступного підняття цін на всі інші товари. То чого ж тоді добиваються місцеві чиновники українських міст, Києвом на чолі – підняття долара чи падіння президента Ющенка?

maidan.org.ua/news/for-print.php3?bn=maidan_news&key=1119244258
субота, 7 травня 2005 р.

Ми гордимося своїми героями!

Валентина ще дитиною відчувала провину перед дідом: вона навіть не знає, де його могила... лише прізвище та ініціали на обеліску, сімейні фотографії, які збереглися, та розповіді батька нагадували про рідну серцю людину. І вона дала собі слово: коли стане дорослою, обов’язково розшукає місце, де захоронений Поліщук Олександр Назарович. 9 Травня, на День Перемоги, всі радіють, сміються, вітають один одного зі святом, а батько Валентини - Поліщук Василь Олександрович завжди плаче в цей день. Йому було 9 років, коли його батько, дідусь Валентини, пішов на фронт. У той страшний час, коли фашисти увірвалися на землі Радянського Союзу, всі, хто міг тримати зброю в руках, йшли на фронт. Олександр пішов теж, залишивши вдома чотирьох малолітніх дітей. Найменший, Миколка, народився у травні 41-го. Олександр Назарович потрапляє у артилерійські війська. Під Києвом німці розгромили його роту, а тих, хто залишився живий, примусили копати собі ями, у яких закопували тіла після розстрілу. Олександра тоді врятував німецький офіцер. Так-так, саме німецький! Але врятував, звичайно ж, не для того, щоб відпустити на волю, а щоб відправити на примусові роботи до Німеччини. Олександр був гарним хлопцем, близько 2-х метрів на зріст, саме цим і виділявся серед хлопців. Так його було взято в полон. Але під час бомбардування Києва багато людей втікало з полону, пощастило й Олександру. Зі столиці він пішки йде до Андрушівки, щоб побачитись з родиною, подивитися на сина, якому на той час було лише 8 місяців. Олександр Назарович розповідав старшим дітям про війну та про те, як врятувався. Погостювавши у рідній оселі, він знову повертається на війну. Під Вінницею отримує поранення. Дружина Тетяна провідувала чоловіка у госпіталі разом з 10-річним сином Василем, батьком Катерини. В дитячій уяві навіки закарбувалися страшні картини війни: підбиті палаючі танки, розбомблені окопи, гори трупів радянських та німецьких солдатів, яких ніхто навіть не закопував. Пів-Європи пройшов Олександр Назарович і загинув разом з іншими синами та дочками нашої багатостраждальної Батьківщини, недійшовши 100 кілометрів до Рейхстагу. В кінці 44-го його дружина отримала страшну звістку: «Ваш муж, красноармеец Полищук Александр Назарович, уроженец г.Андрушевка Житомирской области, проявил геройство и мужество в бою за социалистическую Родину, верный воинской присяге был убит 15 октября 1944 года, похоронен в Чехословакии». Такого змісту були сотні тисяч похоронок, які отримували сумуючі жінки, матері, сестри. Не дымятся дали, Пыль черна от слез, Ни одной медали Дед мой не принес. Только в этом самом Нет его вины, Потому, что сам он Не пришел с войны! Пройшло багато років з того часу, як тендітна дівчинка стояла на варті біля обеліска і мріяла відшукати могилу діда. Тепер вона доросла жінка, жителька міста Києва, провідний інженер, працівник відділення інституту геофізики при Академії наук України. І слова, що дала собі в дитинстві, дотримала. Довгі роки вона розшукувала могилу діда Олександра. Писала в різні інстанції, газети та журнали. І лише організація Червоного Хреста міста Москви допомогла у пошуках. Катерина Василівна довідалася, що у 1992 році могилу Поліщука Олександра Назаровича разом з іншими радянськими солдатами перезаховали на військовому кладовищі у м.Балігродзе, воєводство Кросно, номер могили - 12, номер у списках -373, Республіка Польща. «Але мрія моя, - зізнається Катерина Василівна, - до кінця так і не здійснилася. Я не змогла поїхати на могилу, все відкладала. Але я не здаюся, завжди йду до поставленої мети». Катерина Василівна висловлює вдячність своїм колишнім учителям М.Зільбану та Й.В. Лоханському, які навчали її, прищеплювали любов до рідного краю, вчили любити та поважати наших героїв.

Яніна Новоржицька
Новини Андрушівщини

Архів блогу