Андрушівка нерухомість

Продам кролі великої та середньої породи – невибагливі у вирощуванні, швидко ростуть. У продажі є дорослі кролі та молодняк. Дорослі кролі 75-100 гривень.
Звертайтеся за телефоном 0977798621
Зоя.

№ 558/2011
Про присвоєння почесного звання «Мати-героїня»
За материнську самовідданість, народження і зразкове виховання дітей, забезпечення умов для всебічного їх розвитку постановляю: Присвоїти почесне звання «Мати-героїня»:
ГРИШАНОВИЧ Єві Гнатівні - матері шести дітей, с. Бровки Перші
ДАНІЛЕВСЬКІЙ Любові Іванівні - матері шести дітей, с. Великі Мошківці
САМАТОЄВІЙ Марії Іванівні - матері п’яти дітей, с. Великі Мошківці
ШАРОВІЙ Ніні Павлівні - матері п’яти дітей, с. Малі Мошківці.

Президент України
Віктор Янукович

7 травня 2011 року

Правду, мабуть, кажуть, що долі наші пишуться на небесах і ведуть нас дорогами життя. А людині потрібно докласти сил, аби були ті дороги світлі і чесні, встелені добром, милосердям.
В. О. Ковбаса з Ярешок свою пов’язав із селом і землею-годувальницею. Після закінчення школи без вагань пішов здобувати професію в сільськогосподарський вуз. Ще тоді, в студентські роки, так кортіло випробувати себе, впевнитися в тому, чи зробив вірний вибір: попросив у батька із шести соток присадибної ділянки, яка знаходилася біля їх дому в Андрушівці, виділити йому 4 - під капусту. Той надав синові таку можливість. Володимиру довелося добряче потрудитися, аби виростити її. Реалізував на ринку і був гордий з того, що тримав у руках перші 700 грн., зароблені власноруч. А коли став вченим агрономом, вирішив фермерувати, хоч і страшнувато було братися за таку відповідальну справу і в такий непевний час, коли зникали колгосп за колгоспом і земля, свята земля, заростала бур’янами. Непросто було, а все ж у 2002 році взяв в обробіток в Ярешках 5 га землі і відкрив селянське (фермерське) господарство «Геліос». Зараз у Володимира Олександровича понад 160 гектарів землі: у Ярешках - 50 га, Павелках - 110, Гарапівці - 5. Звісно, така розпорошеність земельних ділянок створює певні труднощі і в їх обробітку, і в збиранні врожаю, а також додаткові фінансові витрати. І ось ми в Ярешках. Підкорюємо знайомі фермеру вибоїсті польові дороги. Він наче вибачається за незручність, але мені зовсім байдуже - хто родом із села, при вигляді смарагдово-зеленого поля, скупаного в щедрих променях весняного сонця, не звертає на таке жодної уваги, бо велич і краса землі просто заворожує. Посвітлілий і урочистий Володимир Олександрович стоїть на своєму полі, а йому до ніг котить нескінченні зелені хвилі гарна озима пшениця, що починає уже вибивати колос. Наче вклоняється господарю і щось шепоче, тільки йому зрозуміле. А молодий чоловік зачудовано дивиться на цю красу і стільки тепла, доброти світиться в його погляді. - Це озима пшениця - еліта, сорт Золотоколоса, сподіваюся, що в цьому році порадує мене - дасть по 45-50 цнт. з гектара, - ділиться своїми прогнозами фермер, - бо в минулому зібрав лише по 40 цнт. - згоріла у спеку, як і весь ячмінь. А оце поруч, трохи менша, - продовжує мій співрозмовник, - на площі в 20 га росте яра пшениця. Звернула увагу на те, що посіви зернових чисті, незабур’янені і кинула погляд на ті, що через дорогу навпроти, сусідні - різниця відчутна. - Як обробиш посіви, те й матимеш - дав відповідь на моє мовчазне запитання В. О. Ковбаса. - В плані догляду за посівами я працюю за польською або німецькою технологіями. Дивно, що у нас всі засоби захисту рослин чужі. А де ж наші уми, наше виробництво? Його чи то докір, чи запитання так і зависли без відповіді… А далі Володимир Олександрович показав ділянку з шпинатом, якого посіяв на площі 0,5 га. Вирощує він його не перший рік. Сіє небагато, бо цю культуру, як і спаржеву квасолю, якої має 2 гектари, збирають вручну. На той час фермер вже мав вирізувати цю багату на цінні мікроелементи зелень і відправляти замовнику. Ось рівненькими рядочками на семигектарній площі підростає пізня капуста Агресор, Сінгента, а також цвітна Амеріго та Брокколі. Для обробітку цих культур використовує окрім техніки і працю найманих працівників, яких, до речі, останнім часом так важко знайти, хоча платить непогано - 1 тис. грн. за просапування гектара капусти. З останньою культурою має фермер теж чимало мороки, бо дуже вимоглива. А вирощує, бо є на неї попит, як і на цукрову кукурудзу чи спаржеву квасолю. До речі, з приводу технології вирощування останньої - в минулому році на базі його фермерського господарства фірма «Сінгента» проводила День поля, на якому були присутні й іноземні її представники, які давали на апробацію 8 сортів цієї культури. Вирощує В. О. Ковбаса і картоплю. В цьому році посадив її 8 га, в майбутньому планує збільшити площі цієї культури до 30 гектарів. Є у нього і столовий буряк, морква. - Як встигаєте все це вчасно доглянути? - запитую фермера. - Яка технічна база у Вас? - Маю два трактори, є весь ґрунтообробний інвентар, картоплесаджалка, планую придбати зернозбиральний комбайн, правда не новий, бо й на такий потрібно зібрати тисяч 100 грн. А за кредити - годі й думати - то справжня кабала. Шкода, що держава краще дбає за іноземних інвесторів, ніж за фермерів. Створили б сприятливіші умови для своїх господарів, які хочуть працювати на землі. А то дрібним господарствам навіть кабальні кредити важко взяти, а ціни на пальне, добрива під час важливих сільгоспкампаній завжди піднімаються до астрономічних позначок. Наприклад, аміачну селітру восени купував по 2100 грн. за тонну, а весною вона вже коштувала 3800. Єдине, що мають фермери від держави, - це лояльне оподаткування - ПДВ залишається у їх розпорядженні. А от ринок не піддається ніяким прогнозам. - Не шкодуєте, що залишилися в селі? На мої слова він посміхнувся: - Я люблю село, землю. Тут, у полі, я знаходжу душевну рівновагу, сюди йду, коли проблеми і життя заганяють в глухий кут… Тільки сніг розтає, я поспішаю в поле, аби просто побути тут, відчути ні з чим незрівнянний запах землі… Отак і господарює молодий чоловік на землі, сподівається, що за любов до неї і синівську турботу та щедро йому віддячить. У фермера немає вільного часу. Коли заростають морква чи капуста, вони з дружиною вдосвіта вже на полі з сапками. Коли ж настає час вручну збирати квасолю, вирізати капусту - допомагає вся родина. Часом виникають ситуації, що потрібна розумна порада, іноді допомога. В такому разі може розраховувати на С. В. Маліновського, родину Ткаченків, яким вдячний за підтримку, а ще - голові райдержадміністрації Б. В. Мазуру. Він перший з керівників району, хто побував у фермера, цікавився, як той господарює. І це в якійсь мірі додає йому сили. Виростають крила у В. О. Ковбаси, коли після напруженого дня повертається додому, де чекає на нього тепло рідного гнізда, яке він ще облаштовує, а в ньому - кохана дружина Юля і маленька донечка Настуся. Побувши з цим цікавим чоловіком мало не весь день, я зрозуміла значення нашвидку мовленої ним фрази, що фермер - це не професія, це спосіб життя. І це справді так.

Валентина Василюк

26 травня на базі Андрушівської райдержадміністрації відбулося виїзне практичне заняття для начальників організаційних відділів райдержадміністрацій та міськвиконкомів Житомирської області. Голова районної ради Мельник О. В. розповів про район, про його людей, досягнення і проблеми, які щоденно доводиться вирішувати. Після цього начальник організаційного відділу райдержадміністрації Козловець А. А. поділився з колегами досвідом організації планування роботи управлінь та відділів, адміністрації в цілому, визначенням питань, що виносяться на засідання колегії, їх підготовкою. Учасники семінару побували на Алеї Слави, де поклали корзину квітів до могили воїнів-визволителів Андрушівки, відвідали музей рушників, ознайомилися з умовами відпочинку та оздоровлення дітей в ДОЗ "Чайка”. В Гальчинській сільській раді вивчали питання виконання делегованих повноважень. В роботі семінару-навчання взяли участь директор Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій Глушко І. М. та заступник начальника організаційного відділу апарату обласноїдержавної адміністрації Базилюк В. М. Залишаючи наше місто, гості дякували за гостинність і сфотографувалися на пам’ять.

Марія Олексюк

Неньці, матусі, найдорожчій у світі людині, тій, що подарувала нам життя і завжди стоїть на початку наших доріг, було присвячене чергове засідання клубу любителів поезії «Берізка», яке відбулося нещодавно в фойє районного будинку культури.
Заквітчаний травень подарував нам немало чудових свят. А нещодавно зал районного будинку культури був прибраний по-святковому, на столиках - солодощі, чай і маленькі, світлі, як спомин про матір, букетики конвалії, що наповнили зал неповторним запахом весни і дитинства. Цього разу на засідання клубу любителів поезії були запрошені ті, кого Бог і доля обдарували талантом творити вірші. Це наші поети-земляки, котрі мають певний поетичний доробок - видали збірки своїх творів, та молодь, яка робить першу пробу пера. Тема засідання була близька кожному, вічна, як і любов до матері. Впевнена, що в залі не було жодної людини - чи зовсім юної, чи з посрібленими скронями, чиї б струни серця не зачепили слова, сказані щиро і тепло про наших мам - ангелів-охоронців. Споконвіків мати, яка благословляє нас на добро і є символом рідного дому, була і є джерелом натхнення. Про неї складені найкращі вірші, пісні, намальовані картини. В залі звучали «Пісня про рушник», «Чорнобривці», «Мама», читали свої вірші Л. І. Дюсенбаєва, Г. Л. Огородник, О. О. Хромченко, Л. С. Зарудяна, В. О. Кумечко, А. С. Пантелейчук, О. В. Кваша, В. В. Дорогова, Юлія Пально, Вікторія Бурякова, Іринка Копаниця. Свої поетичні твори вони присвятили українським мадоннам - своїм матерям. Наче із самого серця народжувалися найкращі слова, сповнені тепла і любові, вони торкалися найтонших струн душі, бо в уяві кожного виринав найпрекрасніший образ рідної неньки. Свята любов до матері невидимими нитками об’єднувала зал, підводила до думки, що немає нічого святішого на землі за матір і Батьківщину. Своїми думками з приводу порушеної теми ділилися Ю. К. Ракович, Я. К. Войцехівська, Н. І. Зільбан. А Р. А. Животовська запропонувала підняти клопотання перед відповідними органами про спорудження в районі пам’ятника матері-вдові. В цьому її підтримала начальник відділу культури і туризму райдержадміністрації Г. І. Білецька. Дякувала всім присутнім за чудові хвилини відпочинку і методист обласного будинку народної творчості О. П. Ільїнець, яка запросила аматорів поетичної творчості взяти участь в обласному поетичному конкурсі. Кращі поетичні твори будуть надруковані в обласному альманасі. Вона повідомила, що з метою поширення досвіду роботи поетичного об’єднання «Берізка», обласним будинком народної творчості буде створено ілюстрований буклет.

Валентина Василюк

14 травня 2011 року в день сщмч. Макарія, митрополита Київського, в селі Ярешки відбулося освячення новозбудованого храму в честь Покрови Пресвятої Богородиці. Освячення здійснив Віссаріон, митрополит Овруцький і Коростенський (фото 1) в співслужінні з благочинним Андрушівського округу Української Православної Церкви, протоієреєм Миколаєм (с. Гальчин), протоієреєм Миколаєм (м. Андрушівка), протоієреєм Ярославом (Свято-Успенський храм м. Житомира), протоієреєм Володимиром (с. Червоне), ієреєм Іваном (м. Андрушівка), ієреєм Дмитрієм (с. Городківка), ієреєм Сергієм (с. Нехворощ), ієреєм Павлом (с. Міньківці), ієреєм Віктором (с. Василівка), ієреєм Миколаєм (с. Червоне).
В селі Ярешки довгий час не було храму, не було де помолитися, але знайшлися люди, які взялися за нелегку в наш час справу: будівництво нової церкви. Завдяки Божій допомозі вдалося звести храм (фото 2). Найбільший внесок у будівництво церкви в честь Покрови Пресвятої Богородиці зробили Сафонюк Людмила Йосипівна, Сафонюк Михайло Федорович, Лялюшко Віра Василівна, Яворська Зіна Павлівна, Шашкун Марія Кирилівна, Гуменюк Катерина Пилипівна, Матвєєва Галина Феодосіївна, Матвєєв Михайло Петрович, Суходольська Галина Йосипівна, Сафонюк Галина Миколаївна, Смоляк Веліна Сергіївна, Савенок Антоніна Микитівна, Тимощук Арсеній Ігнатович. Разом з цими людьми починав будівництво отець Віктор Нанівський з с. Василівка. Великі пожертви надавали жителі сіл Бровки Перші та Ярешки: Рублевська К. О., Берестяний Л. М., Берестяна Р. М., Маркевич В. М., Матей М. М, Ковбаса В. О, Бариш О. В та інші. Хай Господь винагородить кожну людину духовними дарами, здоров’ям та благословенним майбутнім життям тут і на небі. Вони зробили багато духовного добра не тільки для своїх душ, але й для дітей, онуків та правнуків. Після освячення відбулася Божественна Літургія. Митрополит Віссаріон подарував храму книгу "Закон Божий”. Настоятеля храму отця Назарія Палашовського нагородив грамотою, висловив слова подяки всім людям, які вклали свою частку в будівництво храму. Нехай Пресвята Богородиця оберігає всіх під своїм святим Покровом.

Матушка Марія Палашовська

На виконання плану основних заходів Міністерства внутрішніх справ України на 2011 рік від 30.12.2010 № 41085 активізовано роботу з ознайомлення школярів з правилами безпечної поведінки на вулицях та автошляхах. Незабаром шкільні канікули, а тому велика увага приділяється попередженню дитячого дорожньо-транспортного травматизму. Діти повинні знати елементарні правила учасника дорожнього руху - пішохода, велосипедиста. Зараз має бути посилена увага водіїв, бо на дорогах населених пунктів і поза ними, на переходах можуть раптово з’явитися діти. Так що уваги і ще раз уваги вимагається від водіїв, особливо при перевезенні дітей автобусами. Шановні батьки! Приділіть якомога більше уваги своїм дітям, роз’яснюйте їм елементарні правила дорожньго руху, бо попередження дитячого травматизму - наше спільне завдання.

Петро ДОВБНЯ,
інспектор адмінпрактики ВДАІ

Люди, як зорі, полишають свій слід у свідомості майбутніх поколінь, особливо люди трудівники - господарі. Саме таким є Григорій Дмитрович Хоменко, який усе своє життя живе гідно і скромно, міцно прив’язаний до села Стара Котельня. Він був четвертою дитиною в сім’ї колгоспників. Зростав у батьківській любові, серед чарівної природи, співучих роботящих людей. З дитячих років батько привчав дітей до праці. Григорій ріс слухняним, до навчання охочим, допитливим, був улюбленцем брата і двох сестричок, а батьки раділи успіхам молодшого сина. Пережила сім’я страшний 33-й... Коли маленькому Григорію виповнилося 10 років, батька не стало і вся домашня робота лягла на тендітні дитячі плечі - зі співом півнів вставала дітвора, гонили на вигін корову, гуси, сапали город, бо мама працювала в колгоспі по 14-16 годин. З ніжною іскринкою в очах Григорій Дмитрович згадує лагідний голос мами: «Синочку, вставай». А вставати не хотілось, бо вранці найсолодше спиться, але слухняно підводився, випивши чашку теплого молока, ступав босими ногами по вранішній росі і замріяно дивився, як рожево прокидався став, що дрімав у густих верболозах. Верба вабила хлопчика своїми зеленими косами, що розпускалися по воді, а тихоплинна течія розчісувала їх. Малий хлопчина дослухався пісні жайворонка. Він мав ліричну душу, був мрійником. В 1941 році Григорій Дмитрович закінчив 7 класів Старокотельнянської школи. Війна чорним крилом перекреслила всі мрії юнака, забрала радість у матерів, жінок, дівчат, які провели на фронт своїх рідних. В село одна за одною почали надходити похоронки. В скорботі і печалі, затамувавши біль, не покладаючи рук працювали селяни. Григорій пішов на різні роботу в колгосп ім. Тельмана У 1943-ому під Вінницею загинув брат Павло. Ця втрата була для сім’ї надзвичайно важкою, нестерпним болем ятрилася в серці. ...Здригнулося небо, бо ніколи ще не було такого ревища - літали чорні круки із скорчено-закляклою свастикою на крилах, а мати проводжала другого сина, ще зовсім юного Григорія в армію. Три місяці навчався у Жмеринській снайперській школі, а потім у званні сержанта був відправлений на 2-й Український фронт. З боями пройшов до Польщі, де в м. Мали був контужений і важко поранений в ногу. Понад три місяці лікувався в госпіталях на польській території. Саме в цей час серце розривала ностальгія за рідним селом, домівкою, садом, уявляв, як мама і сестрички виглядають його. Після одужання Григорій Дмитрович повернувся в діючу армію, з боями через Чехословаччину дійшов до Німеччини. В м. Нюрнберг зустрів Перемогу. Позаду залишилися тисячі фронтових доріг і братських могил друзів-однополчан, які поклали своє життя на вівтар Перемоги. На запитання, чи страшно було на війні, він лагідно посміхнувся: - Ми йшли до Перемоги. Після закінчення Великої Вітчизняної війни був направлений на Схід - в Ірак, там закінчив курси водіїв і служив до кінця 1946 року. Згодом Григорій Дмитрович був відправлений в Баку, де прослужив до демобілізації. У травні 1951 року у званні старшого сержанта повернувся в свою рідну Україну. Довгих сім років не ступала його нога на багатостраждальну котельнянську землю. Довгих сім років прагнув вдихнути запах вишневого саду, пригорнутися до старої верби, яка колисала його в дитинстві. Повернувшись з армії, зразу ж іде працювати в Червоненську автоколону, згодом працює в колгоспі в с. Великі Мошківці, де в 1952 році зустрів своє перше кохання - чарівну, вродливу вчительку української мови і літератури Лідію Прокопівну. Разом з молодою дружиною переїжджають у Стару Котельню. 49 років прожили в любові та злагоді, народили дві прекрасні доньки - Ольгу і Валентину - дали їм вищу освіту. Має фронтовик шестеро онуків і сім правнуків. Сім’я є прикладом для односельчан. Все своє трудове життя Григорій Дмитрович працював водієм в колгоспі «Більшовик», невтомно плекав творчу молодь, для якої був наставником, мудрим порадником. В 1987 році вийшов на заслужений відпочинок. Має ветеран 49 років загального трудового стажу. Спливають роки... а він - фронтовик, не втрачає своєї чоловічої вроди, не скаржиться на бойові рани, які ниють, не дають спати. Він ласкаво посміхається долі, його очі випромінюють веселі іскринки життєрадісності, оптимізму. Це людина веселої вдачі, привітний, товаристський, великий гуморист. Григорій Дмитрович понад усе любить порядок, його домівка і прилегла територія - приклад для наслідування. А ще любить фронтовик природу, бо вона для нього колиска, і він залишається її неперевершеним співцем, саме тому, висаджені його руками плодові дерева щедро плодоносять смачними яблуками, грушами. Григорій Дмитрович нагороджений багатьма бойовими і трудовими нагородами: орденом Вітчизняної війни І і II ст., медалями «За бойові заслуги», «За победу над Германией», «За взятие Берлина», «За трудову доблесть», «Ударник коммунистического труда», Жукова, Захисник Вітчизни та багатьма ювілейними медалями. Минуло 66 роківвід Дня Великої Перемоги, але пам’ять про жахи Великої Вітчизняної війни жива в серці фронтовика. І сьогодні він зі сльозами на очах згадує бойових побратимів, які поклали життя за рідну країну, та всіх безневинних жертв найстрашнішої війни минулогог століття.

Неля ГЕБРИЧ,
с. Стара Котельня
andrushovka.pp.ua