Після святкування 66-ої річниці Великої Перемоги ми будемо відзначати чорну ювілейну дату в нашій історії - 70-річчя нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз.
1418 днів і ночей - з 22 червня 1941 р. до 9 травня 1945 р. ми тернистими дорогами війни йшли до Перемоги.
Ще й зараз історики ведуть спір про прямі втрати Радянського Союзу й України у Великій Вітчизняній війні. За часів Й. Сталіна дослідники доводили, що ці втрати не перевищували 7 млн. чоловік. При М. Хрущові прямі втрати виміряли цифрою 20 млн. чол. А квапливий «перебудовник» М. Горбачов довів цю цифру до 27 мільйонів. Кому вірити? Хто правий? Сталін у свій час дав команду опублікувати цифру 7 млн. чол. Цю цифру назвав начальник Генштабу генерал Антонов на запитання Сталіна: «Скажіть, скільки в нас загинуло на полі бою?». Хрущов назвав загальну цифру втрат населення нашої держави у війні. Та, як вважають історики-дослідники, найдостовірнішою є цифра втрат - 27 мільйонів чоловік. У квітні 1995 року газета «Неделя» опублікувала статтю «Сколько же мы заплатили за Победу?», де названо загальну кількість людських втрат всіх країн у другій світовій війні - 50-55 млн. чол. Демографічні втрати Радянської Армії 8668400 чол., а втрати фашистської армії на радянсько-німецькому фронті - 8649000. У Книзі Пам’яті України 1941-45 рр. «Безсмертя» сказано, що до лав Червоної Армії на Україні в роки Великої Вітчизняної війни було призвано близько 7 мільйонів чоловік. З них вбито, загинуло в полоні, пропало безвісти, померло в госпіталях у перші повоєнні роки близько 3,5 млн. чол. Наведені цифри, як і позиції дослідників, нерідко суперечливі, що дає підстави вважати: ретельний науковий пошук в цьому напрямку має бути продовжений. З нашого району було призвано до лав Червоної Армії і діяло в підпіллі та в партизанських загонах близько 12 тисяч чоловік. Геройськи загинули в боях за Батьківщину і занесені в Книгу Пам’яті 5575 наших земляків. Майже 6 тисяч повернулися з війни героями-переможцями. Більшість з них уже відійшла у вічність. Сплять мільйони загиблих в окопах, Це моєї країни сини, Де була б ти сьогодні, Європо? Де була б ти, якби не вони?! Все менше переможців сьогодні серед нас. Є села, в яких не залишилось жодного ветерана-фронтовика. Місцевим органам влади слід докласти всіх зусиль, що до книги «Переможці» були внесені імена всіх учасників бойових дій. До 70-річчя початку Великої Вітчизняної війни слід організувати туристичні походи і поїздки, особливо шкільної молоді, по місцях бойових дій, зокрема, на Вінниччину, де в боях полягли смертю хоробрих близько 15 відсотків наших земляків. Від імені районної організації інвалідів війни і Збройних Сил щиро вітаю з Днем Перемоги всіх ветеранів війни. Бажаю міцного здоров’я, благополуччя і поваги.
Йосип Лоханський,
історик-краєзнавець
Гарно пройшло святкування Дня Перемоги в нашому селі. Спочатку люди зібралися на мітинг біля пам’ятника загиблим на фронтах минулої війни, де сільський голова Р. С. Постернак, директор школи І. Т. Саюк привітали усіх із святом, а отець Максим відправив панахиду по полеглих у Великій Вітчизняній війні, померлих від ран і хвороб. Єдиному фронтовику, що живе у Великих Мошківцях, Петру Миколайовичу Березюку, та двом солдатським вдовам - Марії Василівні Синюк та Павліні Терентіївні Пастернак вручили продовольчі набори та грошову допомогу від спонсорів - приватних підприємців Ю. Л. Мельника, М. М. Соколовського, СТОВ «Спіка», ПП «Імпак». Вітали сельчан також учні. Для присутніх співали учасники вокальної групи (фото), Микола Гелевей, школярі, гумор читала Фаїна Красовська.
Тетяна Поліщук,
секретар Великомошківецької сільської ради
Ще спозаранку 9 травня голова районної державної адміністрації Б. В. Мазур, голова районної ради О. В. Мельник відвідали ветеранів Великої Вітчизняної війни, привітали їх із святом, вручили букети живих квітів, пакети з продуктами, медикаментами. Побували вони й у андрушівчанина - полковника у відставці М. Ф. Суровцева (фото), який, з нагоди Дня Великої Перемоги зустрічав гостей у святковому вбранні. В ранішніх променях сонця золотом сяяли бойові нагороди, як спомин про фронтові будні. А потім корзини квітів були покладені до братських могил земляків, які загинули від рук фашистів.
Марія КОБИЛЯНСЬКА
До загального фонду районного бюджету впродовж січня-березня 2011 року надійшло 2097,9 тис. грн., що на 162,7 тис. грн. більше надходжень за січень-березень 2010 року.
Найбільший відсоток у структурі надходжень доходів до районного бюджету (без врахування міжбюджетних трансфертів) за І квартал 2011 року має податок з доходів фізичних осіб, питома вага якого становить 98% від загальної суми. При плані на січень-березень 1800,2 тис. грн. до бюджету надійшло 2059,1 тис. грн. податку - додатково 258,90 тис. грн. Порівняно з аналогічним періодом 2010 року надходження збільшилися на 299,3 тис. грн. На збільшення надходжень цього податку вплинуло поетапне зростання мінімальної заробітної плати (у грудні 2010 року - 922 грн., січні-березні 2011 року - 941 грн.) та зростання середньомісячної заробітної плати в галузях економіки. Надходження податку на прибуток підприємств за І квартал 2011 року становить 26,3 тис. грн., тобто 52,6% від планових призначень. Порівняно з І кварталом 2010 року цей показник збільшився на 6,4 тис. грн. Питома вага власних надходжень бюджетних установ у структурі доходів районного бюджету становить 31,7%. У січні-березні 2011 року надходження склали 197,2 тис. грн. Порівняно з аналогічним періодом 2010 року надходження збільшилися на 49,0 тис. грн. Видатки загального фонду районного бюджету за І квартал 2011 року склали 19139,5 тис. грн., що перевищує відповідний показник 2010 року на 6276,0 тис. грн. Наявні ресурси районного бюджету спрямовувались, у першу чергу, на заробітну плату з нарахуваннями, інші соціальні виплати, віднесені до захищених статей бюджету відповідно до статті 55 Бюджетного Кодексу України. На утримання закладів соціально-культурного призначення спрямовано 60 відсотків обсягу видатків загального фонду районного бюджету, або 11472,7 тис. грн., що перевищує відповідний показник 2010 року на 3421,4 тис. грн. Найбільшу питому вагу, тобто 40%, становлять видатки на утримання установ та проведення заходів у галузі «Освіта». На дану галузь спрямовано кошти у сумі 7719,6 тис. грн., що на 1817,0 тис. грн. більше показника відповідного періоду 2010 року. На галузь «Охорона здоров’я» спрямовано кошти в сумі 3297,3 тис. грн., що також більше до відповідного показника 2010 року на 1476,7 тис. грн. На соціальний захист та соціальне забезпечення спрямовано 358,5 тис. грн., або на 143,0 тис. грн. більше, ніж у І кварталі 2010 року. По установах культури проведені видатки становлять 455,7 тис. грн., що на 127,6 тис. грн. більше, ніж у відповідному періоді 2010 року. На проведення заходів з фізичної культури і спорту спрямовано 82,7 тис. грн., що на 37,9 тис. грн. більше, ніж у І кварталі 2010 року. Для забезпечення функціонування органів місцевого самоврядування (районної ради) спрямовано кошти в загальній сумі 185,4 тис. грн. Аналізуючи виконання районного бюджету в розрізі напрямків використання коштів, необхідно, перш за все, відзначити пріоритетне їх спрямування на виплату заробітної плати з нарахуваннями, на що витрачено 9616,7 тис. грн., або на 3118,6 тис. грн. більше, ніж у І кварталі 2010 року. На придбання продуктів харчування для потреб бюджетних установ та на забезпечення їх медикаментами спрямовано відповідно 323,7 та 97,1 тис. грн. Крім того, на придбання предметів і матеріалів та на надання послуг використано 345,3 тис. грн. На розрахунки за спожиті бюджетними установами енергоносії та оплату комунальних послуг спрямовано 1540,9 тис. грн., що на 304,7 тис. грн. більше відповідного показника 2010 року. По спеціальному фонду районного бюджету проведено видатків на загальну суму 119,2 тис. грн. На проведення капітальних видатків із загального фонду бюджету спрямовано до спеціального фонду 846 тис. грн. У І кварталі 2011 року до районного бюджету надійшло з Державного бюджету 1689,6 тис. грн. дотації вирівнювання, що в повному обсязі відповідає запланованому показнику. До районного бюджету надійшло субвенції з Державного бюджету на загальну суму 7221,8 тис. грн., в тому числі: - на виплату допомог сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям та інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям - 6039,8 тис. грн.; - надання пільг і субсидій населенню - 982,1 тис, грн.; - на утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошове забезпечення батьків-вихователів і прийомних батьків, за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом «Гроші ходять за дитиною» - 119,4 тис. грн.; - на збереження середньої заробітної плати на період працевлаштування посадових осіб місцевого самоврядування з числа депутатів відповідних рад, що потребують працевлаштування в зв’язку із закінченням строку повноважень, 80,5 тис. грн.
Ніна СУБОТЕНКО,
начальник фінансового управління
райдержадміністрації
Військовою прокуратурою Житомирського гарнізону протягом 2010 року проведено ряд прокурорських перевірок щодо дотримання у військових комісаріатах Житомирської області Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Під час перевірки у Бердичівському об’єднаному міському військовому комісаріаті встановлено, що 5 травня 2010 року рішенням призовної комісії призовник С. визнаний придатним до строкової військової служби і призначений для її проходження в стрілецькі та караульні частини. Отримавши повістку, призовник С. 20 травня 2010 року без поважних причин до Бердичівського об’єднаного міського військового комісаріату не прибув. У зв’язку з цим 7 червня 2010 року військовою прокуратурою Житомирського гарнізону порушено кримінальну справу щодо призовника С. 22 липня 2010 року Бердичівським міськрайонним судом призовника С. засуджено відповідно до ст. 335 КК України до обмеження волі на 1 рік. Аналогічні факти були виявлені під час перевірок у Черняхівському районному військовому комісаріаті та у Коростишівському об’єднаному міському військовому комісаріаті. Так, прокуратурою Житомирського гарнізону порушено кримінальні справи щодо двох призовників даних військових комісаріатів за ознаками злочину, передбаченого ст. 335 КК України. За результатами розгляду даних кримінальних справ 21 червня 2010 року Черняхівським районним судом засуджено призовника Д. до обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців з випробуванням на 2 роки та 19 січня 2011 року Коростишівським районним судом засуджено призовника К. до обмеження волі строком на 1 рік з випробуванням на 1 рік. Під час перевірки в Андрушівсько-Попільнянському об’єднаному міському військовому комісаріаті встановлено, що мати одного з призовників з метою сприяння в ухиленні її сина від призову на строкову військову службу шляхом надання йому незаконної відстрочки від призову, протягом двох років надавала до вказаного військового комісаріату завідомо підроблені довідки про навчання сина в Житомирському інституті Міжрегіональної академії управління персоналом. За результатами перевірки військовою прокуратурою Житомирського гарнізону порушено кримінальну справу щодо громадянки 3. за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 27 ч.5, 335, 358 ч.2, 358 ч.З КК України. 20 вересня 2010 року Богунським районним судом Житомира громадянку 3. засуджено до штрафу у розмірі 1500 грн.
Андрій Глумаков,
заступник військового прокурора Житомирського гарнізону, капітан юстиції
Коли за плечима маєш чималий життєвий і трудовий досвід, часто згадуєш, як все було, людей, з якими працював, вирішував щоденні проблеми, порівнюєш із сучасністю, робиш висновки. Скажу відверто, часом охоплює ностальгія. І не тільки тому, що минула молодість. Хоча історики критикують колишню партократичну систему, коли ще й «не пахло» демократією, але скільки доброго пішло в історію разом з тими часами.
Я пам’ятаю часи, коли Попільнянський, Ружинський, Андрушівський райони були кращими на Житомирщині. В 70-80-х роках райкоми партії в них очолювали відповідно - Степан Павлович Сироветник, Герой Соціалістичної Праці, Степан Григорович Бойко та Степан Данилович Вишневський. Я в 70-х керував колгоспом «Перемога» з центром в с. Зарубинці. Господарство було велике, простягалось аж на 26 км. - до кордону з сусіднім Попільнянським районом. Завжди вранці, в період важливих сільгоспкампаній, було введено в практику об’їжджати поля і відділки. Особливу увагу звертав на Любимівку. Бувало, приїду туди, а мені кажуть, що на полях вже був Сироветник, який любив подивитися, а що робиться на ланах в сусідів - ми ж тоді змагалися з Попільнянським районом. То був мудрий і поміркований господар. В нашому господарстві на той час було 2550 голів ВРХ, з них 1240 корів, 140 коней. Утримували 2450 овець, птахофабрику, де доглядали 100 тис. курок-несучок. Щоб полегшити працю тваринників, впроваджували механізацію. Надумали обладнати кормоцех - за досвідом їздили до вінничан. Цю справу доручили умілим механізаторам Д. І. Бабичу та В. І. Добровольському. За два місяці вони запустили кормоцех. До нас приїздили керівники з інших районів. Одного разу С. Д. Вишневський повідомив, що маємо зустрічати делегацію з Ружинського району. Їх перший секретар С. Г. Бойко привіз усіх своїх голів колгоспів. Їх цікавила робота нашого кормоцеху - розпитували, занотовували. Взагалі ж мені подобався стиль роботи Степана Григоровича - людини високої культури, стриманої, розумної і врівноваженої. Наш Степан Данилович Вишневський був більш емоційним, імпульсивним, повністю віддавався роботі, чого вимагав і від інших. Пригадую кінець травня 1981-го року. Викликають на нараду в райком на 2 год. ночі. В президії С. Д. Вишневський, О. Д. Стельмах, Р. Ф. Ковтун, М. В. Тихончук. Сидимо, слухаємо, уже декого й на сон потягнуло. Коли звучить команда С. Д. Вишневського: «По машинах!». Вже треті півні відспівали, світає. Колона машин їде то одним, то іншим селом. З хат злякано визирають старенькі, христяться - чи, часом, війна не розпочалася… На полі, де зупинилися, вранішня роса аж скапує з усього. Обережно ступаємо, бо всі в туфлях. «Ану скоріше, йдете, як гусаки!» - сердиться Степан Данилович. А сам простує попереду в гумових чоботах. Об’їзд завершився аж на полях Мостового, коли виглянуло сонце. А ось інший випадок. Працював я заступником голови, секретарем парткому колгоспу «Дружба» с. Городківка. Кінець вересня, вечоріло. Приїхав С. Д. Вишневський і повідомив, що до нас їде мехзагін, що здійснює глибоку зяблеву оранку під цукрові буряки. Виїхали на поле Малоп’ятигірського відділку, а там погано була зібрана солома після молотіння. Довелося нам з головою колгоспу М. М. Мокрицьким цілісіньку ніч палити її. З нами був і Степан Данилович. Вже зійшла вранішня зоря, як трактори закінчували орати поле. Жоден трактор не простояв ні хвилини. А о 14-ій годині в райкомі відбулася нарада, на якій нам добряче перепало - всім розповів, що ми з головою бігали полем, чорні, як негри, палили ту кляту солому і додав-таки, що сам стояв над нами, як жандарм. Отак в непростих трудових буднях зміцнювали ми економічну могутність району і держави. Часом зовсім не солодко було, але була дисципліна, почуття обов’язку. Тому навіть через роки в пам’яті залишаються тільки теплі спогади про керівників, які дбали насамперед не про власний достаток, а про спільне благо людей, що жили поруч.
Василь Гребенюк,
с. Малі Мошківці
Пролунав телефонний дзвінок. У трубці почувся приємний чоловічий голос: - Це Вас турбує Валентин Григорович Барабанов з Нехворощі, аби порадитися відносно могили невідомого льотчика, що похований в нашому лісі в 1943 році. Хочу до Вас приїхати. Десь через півгодини у двір зайшов з велосипедом вусатий, кремезної статури чоловік. З виду він не показував на свої 70. Ми розговорилися. Виявилося, що Валентин Григорович - син покійного ветерана війни Григорія Герасимовича Барабанова. Він і розповів мені про трагічну історію, що сталася в роки війни у їхньому селі і про яку йому повідала Галина Макарівна Лебедєва. Її старший брат Федір Кулик напередодні війни закінчив школу військових льотчиків і брав участь у боях за визволення Києва при форсуванні Дніпра. Друзі на фронті завжди мали домашню адресу один одного, щоб на випадок поранення чи смерті можна було повідомити рідних. В одному з повітряних поєдинків було збито літак Федорового товариша - чи то росіянина, чи татарина, чи єврея, рідні якого жили в Росії. У нього була адреса батьків Федора, куди він і прийшов, бо перейти лінію фронту було неможливо. Батьки переодягли льотчика в цивільний одяг і поселили у схованці. Через деякий час боєць вийшов з укриття, але потрапив не в хату Куликів, а в сусідню, де пиячили поліцаї. Вони схопили льотчика, повели в ліс і розстріляли. Наступного дня родичі Федора поховали бійця в лісі. Після визволення і Перемоги чомусь ніхто не приділяв уваги цій могилі, призабулися події воєнних років, померли свідки і очевидці трагедії. Через 66 років сивочолий ветеран праці Валентин Григорович Барабанов власноруч виготовив пам’ятничок з червоною зіркою зразка воєнних років і з написом «Невідомий льотчик» встановив на могилі загиблого. І він, і школярі, і сельчани приносять сюди квіти. Пам’ять увічнена, але залишилося головне: встановити ім’я загиблого пілота, розшукати його родину. Пошук розпочався, але завершиться він не скоро, бо багато часу спливло. Але Валентин Григорович вірить, що замість напису «Невідомий льотчик» колись з’явиться справжнє ім’я фронтовика, прах якого покоїться в нехворощанській землі.
Йосип Лоханський,
історик-краєзнавець
Шестеро молодих вчителів щоранку поспішають в Андрушівську загальноосвітню школу І-ІІІ ст. № 1, де на них чекає неспокійна і галаслива дітвора. Кожен з них вважає за подарунок долі, за щастя працювати в цьому навчальному закладі, вчити дітей, дарувати їм таємниці відкриттів та радість пізнання, допомагати зрозуміти навколишній світ і вчитися разом з ними.
В "Школі молодого вчителя”, яка діє в нашому навчальному закладі, протягом року активно працювали Рудюк Ірина Павлівна - вчителька математики, Поліщук Інна Василівна - вчителька початкових класів, Ляшевський Євгеній Анатолійович - вчитель географії, а також вчителі іноземної мови - Ляшук Олена Степанівна, Чернишова Ірина Валеріївна та Яблонська Людмила Олексіївна. Молоді педагоги - це яскраві особистості, які прагнуть зробити кожен свій урок та виховні заходи цікавими і змістовними. А завжди поряд з ними - старші, досвідчені колеги, які володіють високим мистецтвом - бути Вчителем. Молоді педагоги прислухаються до їх порад, дорожать дружбою з ними. Учительське щастя і полягає в тому, що педагог, навчаючи, вчиться сам, радіє успіхам колег.
Віра МАРЧУК,
заступник директора Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1