Ветерани району щиро дякують районній державній адміністрації, районній, міській та селищній, сільським радам за проведені заходи з нагоди відзначення 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Мітинги, урочисті зібрання, святковий обід, солдатська каша, святкова хода надовго залишаться у пам’яті ветеранів. Рада ветеранів району щиро вдячна всім, хто організовував і надавав посильну допомогу у відзначенні цієї знаменної події. Значну роботу в організації святкування провели відділи культури і туризму та освіти райдержадміністрації. Ветерани відчули особливу повагу від учнівської молоді в ході операції «Світанок» та інших заходів, що організовувалися в усіх навчальних закладах району. За щедрість, високу людяність проявлену до сивочолих фронтовиків, дякуємо нашим меценатам: ПП Гринишину В. Є., колективу аптеки «Бажаємо здоров’я», ПОСП «Надія» с. Зарубинці (Семенюк В. І.), ПП Сідоренко Л. О., ТОВ «Андрушівський маслосирзавод» (Матвієнко О. Ю.) та багатьом іншим керівникам підприємств, установ та організацій. Потрібно віддати належне колективу редакції - майже в кожному номері газети «Новини Андрушівщини» друкувалися статті про участь наших земляків у тій страшній війні. Віримо, що проголошений Верховною Радою 2010 рік в Україні Роком ветеранів не завершився 9 травня. Піклування про ветеранів, вшанування та увічнення героїчного подвигу захисників Вітчизни - справа честі нинішніх і прийдешніх проколінь.
Надія Горкун,
голова районної організації ветеранів
Новини Андрушівщини
У сім’ї Йосипа та Христі Олізарівських з Городищ народилося семеро дітей, п’ятеро померло від хвороб і голоду. Отож як подорослішав Станіслав, батьки поклали на нього всі надії - буде він на обійсті за господаря, приведе невістку і таки продовжиться їх рід.
Аж тут війна. Знову розпач, молиться Христя, щоб минуло лихо її сина. Та хіба ж так буде? Одних на фронт мобілізували наші, інших - в неволю забрали фріци. Між останніх опинився і Стасік, а з ним ще хлопці з Городищ - Микола Наумчук, Петро Гринь, Андрій Задніпрянець та ще Шура Хартник із Зарубинець і Федько Давиденко, який уже був на фронті та втік з полону. У товарняку їх довезли до однієї з шахт м. Ротенберг, поселили в бараці. Їжа - аби не вмерли: 150 грамів хліба і кварта кави на сніданок, в обід - тарілка супу без хліба, ввечері - черпак баланди. Робота була на глибині 700 метрів, добували й навантажували вугілля лежачи, як в норі. «Втекти і за всяку ціну», - пульсувала думка в голові у юнака. Але як? Станіслав поділився намірами із своїми хлопцями (на щастя всі городищенські потрапили в одне місце). Але ввечері того ж дня вартові вистроїли всіх, як на плацу, виштовхали наперед старого поляка і нацькували вівчарку. Собака рвала бідолаху нещадно, а потім через перекладача старший сказав, що так буде з кожним, хто надумає втекти. Невдовзі підневільників перевели на другу шахту - глибшу, де вже стоячи навантажували вугілля у вагонетки. Думка про втечу не залишала Станіслава і він наважився. Друзі його підтримали. Вирішили тікати по двох. Вночі прокопували хід під дротяною загорожею, при наближенні вартового завмирали, а то й загортали підкоп. А все ж вибралися на волю, через поле, городами до переліску, а там чекали, доки всі зберуться. Рідна сторона - на сході. А як зорієнтуватися. Ага, он Велика Ведмедиця - то північ, а схід - праворуч. Втікачі прихопили із собою одяг, трохи хліба, що хто зумів зберегти, і рушили на Батьківщину. Станіслав Йосипович згадує: - Спочатку у всіх страшенно боліли ноги. А потім звикли. Одягнуті ми були по-домашньому, так що підозри особливої не викликали. Старалися більше пройти вночі. Була осінь, тож на городах брали овочі, картоплю, в селах просили їсти у людей. Федір Давиденко як дорогоцінний трофей ніс із собою гармошку, він ще з дому її прихопив. Ми спочатку сердились на нього. Краще б капустину ніс під рукою. На одному городі нас упіймав сторож, забрав, що в кого було, у Феді - гармошку. За неї німець дав йому хлібину і показав нам шлях на ліс. Були й такі, що хотіли здати нас фріцам. Один хазяїн зачинив всіх у погребі, але другого дня відпустив. Хлопці почали відставати, залишалися в наймах на чужій землі, бо не мали сили йти далі. А ми з Шурою Хартником дійшли аж до польського кордону. Поляки - добрі люди. Я назвався по-їхньому Стахом (є в нашому роду польське коріння), може, через те ставилися до мене поблажливіше. Поляки вже були поневолені німцями, співчували нам, на дорогу дали трохи продуктів. Через Віслу нас теж перевіз шпеткий пан, але за це не взяв з нас ні гроша. Як хотілось додому, швидше відчути себе потрібним на рідній землі, як її син-воїн, як захисник. Але поки що із Батьківщиною їх єднало тільки спільне небо, одні на всіх сонце і вітер, що доносив з України відлуння канонад. Відчувалося, що воєнні дії все активніше розгортаються на західних рубежах. За тридцять п’ять днів Станіслав таки добрався до рідного дому, де ним невимовно зраділи батьки і сестра, а сільський староста дався диву: - Де це ти, Стах, узявся, твоє місце не тут. Не йому було знати, скільки пережив хлопець, щоб не втратити Батьківщину і стати потрібним їй у ту злу воєнну пору. Наші війська у 1944-ому вже гнали ворога на захід. Станіслава Олізарівського мобілізували в діючу армію і після місячної навчальної підготовки зарахували у піхотний полк, що дислокувався під Малим Чернятином. Там було перше бойове хрещення, потім - контузія, госпіталь, комісування і переведення у комендантський взвод. - Наш підрозділ охороняв склади боєприпасів військ Першого Українського фронту, ми розвантажували і готували до відправки боєприпаси. Хотілось на фронт, я почував себе придатним до бойової служби. Це підтвердив висновок медичної комісії. Станіслав гордився, що потрапив у моторизовані війська, бо артилерія - не піхота. Знайомими дорогами, які пройшов пішки з німецької неволі, юнак повертався назад на захід, але вже як боєць, захисник, визволитель. Із своєю частиною він утримував Сандомирський плацдарм, форсував річки - Віслу, Одер, Несе, Шпрее. Це ж та сама Вісла, на тому березі якої він ще так недавно стояв зморений, виснажений, ніким і нічим незахищений утікач-підневільник. Далі - похід на Злату Прагу, остаточні і безповоротні бої за визволення Чехословаччини у складі 3-ої артдивізії з резерву Головнокомандуючого, оточення й розгром решток діючих гітлерівських армій. Солдатська честь… Нею дуже дорожить старшина у відставці Станіслав Йосипович Олізарівський, його найдорожче вбрання - піджак з нагородами - орденами і медалями, де кожна - дорога по-своєму, нагадує про бойову юність, про друзів-однополчан. В особистому архіві - подяки від Верховного Головнокомандуючого. Ветеран - цікавий оповідач, раніше його слухали тільки діти, а тепер - і онуки, і правнуки, яким він вдячний за свою забезпечену, не одиноку старість. Живе дідусь зараз в сім’ї онука Юрія - дружину поховав давно. Працелюбний, доброзичливий. На запитання, чого він хоче побажати дорогим йому людям напередодні свята, він сказав: - Миру, любові і добра. - І Вам цього ж,- сказала я прощаючись.
Лідія Наконечна
Новини Андрушівщини
Нещодавно до мене зателефонував міський голова Сушко М. Г. і сказав, що до нього завітали молоді люди з Німеччини, які розшукують своїх предків, попросив зустрітися з ними й поговорити. Згодом до мого двору під’їхала машина з двома молодими людьми. Чоловік років 30 назвався Андрієм Зозулінським. - Що ж Вас привело до нас аж з Німеччини? - запитав я. - Пам’ять! Хто ми? Де наші корені?.. Ми дізналися, що в Андрушівці є вулиця Зозулінського, побували там. Жоден з її мешканців не міг сказати, хто такий Зозулінський, чому їх вулиця носить ім’я нашого предка… А я подумав: ось як ми бережемо пам’ять про тих, хто віддав своє життя заради Перемоги над фашизмом. У свій час вулиці були названі іменами героїв Великої Вітчизняної війни, а нинішнє покоління не цікавиться їх подвигами. Андрію Зозулінському я розповів, що його прадід Ісаак Пінхосович Зозулінський народився в селі Стара Котельня у 1908 році. Під час Великої Вітчизняної війни військовий комісар ескадрильї штурмового авіаполку капітан Зозулінський І. П. захищав від фашистів Сталінград. 28 серпня 1942 року він разом з групою льотчиків одержав наказ: нанести штурмовий удар по механізованій колоні ворога на переправі поблизу міста Калач-на-Дону, яка охоронялася і авіацією, і зенітною артилерією ворога. Ведучим групи призначили замполіта, командира полку Нікітіна В. П., а його помічником - Зозулінського І. П., а також льотчиків Кочеткова М. П., Топоркова Я. М. та Петракова М. П. За сигналом командного пункту штурмовики піднялися в небо. Коли наблизилися до переправи через Дон, то побачили, що у напрямку Сталінграда по ній рухаються автомашини, танки, бронетранспортери, бензовози. Фашисти помітили наші літаки й відкрили по них шквал вогню із зеніток і кулеметів. Нікітін В. П. дав команду: «В атаку! За мною!» - і спрямував свій літак на ворога. Бомби, скинуті нашими літаками, лягали в ціль. Але ворожа артилерія посилила вогонь… Під час другої атаки ворожий снаряд влучив у літак Зозулінського І. П., пробив бензобак, пошкодив двигун. Але комісар не залишив палаючу машину. В ефірі пролунали його останні слова: «Літак горить… Іду на таран… Прощайте… За Батьківщину! За Сталіна!». Палаючий літак Зозулінський направив на колону фашистських танків і бензовозів. Вибух - і до неба піднявся стовп вогню… Андрій Зозулінський подякував мені за розповідь про подвиг його прадіда, за те, що увіковічили ім’я героя. Так, наш земляк повторив безсмертний подвиг Гастелло. Його ім’ям названо одну з вулиць Андрушівки. Є у нас вулиці й інших прославлених героїв Великої Вітчизняної віни: Матросова О. М., який закрив своїм тілом амбразуру ворожого дота, генералів Ватутіна М. В., Гусаковського Й. І. - визволителів нашого району, підполковника Вобяна С. Є., який загинув у нашому місті. На жаль, не увіковічена пам’ять маршала Жукова Г. К., голови Верховної Ради СРСР Підгорного М. В., які жили і працювали в Андрушівці. Варто було б встановити меморіальні дошки на будинках, де вони мешкали. В рік 65-ої річниці Великої Перемоги велику увагу необхідно приділяти патріотичному вихованню молоді на прикладах героїчних подвигів учасників Великої Вітчизняної війни.
Йосип Лоханський,
ветеран Великої Вітчизняної війни.
Новини Андрушівщини
Наш проект вже давно працює як портал, на який заходять не тільки відвідувачі з Андрушівки чи району а і з інших міст та країн.
Для нас не є проблемою вивести відвідування сайту на рівень 1000-1500 відвідувачів за добу чи навіть більше, скажімо через 2-3 неділі, проте ми не робимо це принципово. Для міста Андрушівки з невеликою кількістю населення - це просто нерозумно і непотрібно. Велика кількість відвідувачів - не наша самоціль і не головна мета нашого Інтернет проекту.
І знову заквітчаним травнем прийшло на нашу землю бажане, дороге, незрівняне свято Перемоги. Зранку небо сплакнуло дощем, обмивши душі полеглих у Великій Вітчизняній війні, а потім сонце заграло в литаврах святкового маршу, засяявши посмішками на обличчях учасників параду, відбившись у блиску нагород, що прикрашали груди фронтовиків, трудівників тилу.
Святкова колона, яку, як і годиться, очолюють ветерани, зупиняється біля обеліска Слави, де горить Вічний вогонь і несуть почесну варту сьогоднішні захисники Вітчизни, охороняють пам’ять про полеглих андрушівчан закучерявлені білокорі берези. Далі колона направляється на Алею Слави. Квіти лягають до місця вічного спочину полеглих за визволення Андрушівки бійців Червоної Армії. Відкриваються урочистості мелодією Гімну України, звучать вітання ведучих, які, карбуючи кожне слово, перегортають сторінки історії, котра нагадує, що 12 тисяч жителів нашого району воювали в діючій армії, боролися з ворогом у партизанських загонах і антифашистському підпіллі. Кожен крок до Перемоги, кожен день, кожна хвилина війни були скроплені людською кров’ю, оплачені життям 27 мільйонів синів і дочок нашої великої багатонаціональної країни. Пам’ять про них, а також про закатованих, знищених ворогом мирних жителів під звуки церковних дзвонів андрушівчани вшанували хвилиною мовчання. Глибоку вдячність визволителям і трудівникам тилу висловили у своїх виступах голова районної державної адміністрації Б. В. Мазур, командир військової частини А-1912 І. Є. Жеребецький, ветеран Великої Вітчизняної війни М. С. Яцюк, учень Андрушівської гімназії Олег Байбула. Вірність бойовим традиціям, готовність за першим покликом захистити рідну Батьківщину від ворога продемонстрували правнуки фронтовиків - і ті, що пройшли карбованим кроком перед монументом Слави, і ті, що поклали ялинову гірлянду, букети живих квітів до його підніжжя, і ті обдаровані юнаки і дівчата, котрі в театралізованих сценах відтворили героїку і драматизм воєнної епохи. Відлунням війни і немеркнучої пам’яті про визволителів над старовинним парком пролунав військовий салют. Ветерани, вдячні андрушівчани поклали квіти і до монумента Слави, і до погрудь Героїв Радянського Союзу та кавалерів ордена Слави, і до плит, на яких викарбувані імена загиблих у війну наших земляків. День Перемоги - це єдине свято, в якому радість і сльози, вдячність і пам’ять сплелися у нев’янучий вінок - один для всіх визволителів-фронтовиків і тих, хто вже в мирний час пішов за межу вічності, вінок, який ніколи не зів’яне. Цим свято не закінчилося. Воно продовжувалося біля імпровізованої сцени, де пісні, музику і танці дарували присутнім учасники художньої самодіяльності. А за накритим столом ветеранів частували солдатською кашею, бажали відсвяткувати ще не одну переможну весну.
Лідія Наконечна
Новини Андрушівщини
Королівський відпочинок в Кароліно-Бугаз (Чорне море) ЗА ПОМІРНИМИ ЦІНАМИ одно- та двоповерховий спальний корпус (номери «Люкс»), гаряча та холодна вода постійно, 3- разове харчування, 500 м. до моря - і все це за цінами від 1500 грн. за 7 днів відпочинку. Тел.: 0974034245.
Нещодавно в дитячий садочок "Теремок” с. Гальчин завітали представники обласного та районного осередків партії "Українська платформа” відповідно Т. О. Романовська та В. О. Берладина і, звісно, що не з порожніми руками. Попередньо поцікавившись проблемами дитячого дошільного закладу, вони в подарунок малечі привезли 12 новесеньких двохярусних ліжечок, аптечки, іграшки, дитячу ортопедичну коляску для 3-річної дівчинки-інваліда. Завідуюча дитсадком "Теремок” Л. М. Салійчук, педагогічний колектив та вихованці радо зустрічали гостей, ознайомили їх з умовами, в яких вчаться і пізнають навколишній світ дітлахи. У відповідь на благодійний вчинок дорослих малята влаштували невеличкий концерт та подарували гостям іграшки, виготовлені власноруч.
Валентина Сільська
Новини Андрушівщини
13 травня відбулася чергова сесія районної ради, на яку прибули депутати та запрошені. Зокрема, депутат обласної ради Грінчук С. І., голова райдержадміністрації Мазур Б. В. і його заступники, а також начальники управлінь та відділів райдержадміністрації, міський, селищний та сільські голови, керівники підприємств, установ та організацій району.
Першим, згідно порядку денного, розглянули питання про затвердження Програми економічного і соціального розвитку Андрушівського району на 2010 рік. З інформацією виступив перший заступник голови райдержадміністрації Борисов О. А. Слід зауважити, що вищеназвана Програма була розроблена відділом економіки та інфраструктури райдержадміністрації у співпраці з відділами та управліннями РДА, організаціями й підприємствами району. Основною метою Програми економічного і соціального розвитку Андрушівщини на 2010 рік є подальший розвиток економіки району, зокрема закладання інвестиційних підвалин цього процесу, розв’язання проблемних питань соціального характеру. Соціально-економічна політика в районі буде спрямована на такі основні напрямки: - збереження існуючих та створення нових робочих місць на підприємствах району; - створення умов для відкриття нових підприємств, у тому числі з іноземним капіталом; - розширення асортименту продукції та сприяння промисловим підприємствам у відновленні раніше втрачених та пошуку нових ринків збуту; - активізація інноваційної діяльності у всіх галузях виробничої сфери; - нарощування поголів’я худоби і птиці в сільському господарстві; - підтримка і супровід інвестиційних проектів, зокрема тих, які передбачають впровадження сучасних енерго- та ресурсозберігаючих технологій, є екологічно безпечними; - реалізація Комплексної програми охорони навколишнього природного середовища в Андрушівському районі на 2008-2012 роки; - підготовка та узгодження з облдержадміністрацією пріоритетних інвестиційних проектів району в соціальній сфері, що потребують першочергової фінансової допомоги з державного бюджету; - контроль за дотриманням законодавства про оплату праці, ліквідація заборгованості із заробітної плати, до Пенсійного фонду, по податках і зборах; - проведення перерахунків заробітної плати та державних соціальних виплат населенню з урахуванням законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати та прожиткового мінімуму; - забезпечення виконання програми зайнятості населення району на 2010-2011 роки; - забезпечення населення якісними послугами підприємств житлово-комунального господарства та застосування економічно обгрунтованих тарифів на них. З даного питання виступив міський голова М. Г. Сушко, який основну увагу зосередив на проблемі будівництва очисних споруд для міста та подякував керівництву облдержадміністрації за розуміння та підтримку в питанні їх спорудження. Начальник обласного управління охорони навколишнього природного середовища, депутат обласної ради Грінчук С. І. у своєму виступі акцентував увагу на проблемних питаннях реалізації проекту будівництва очисних споруд. Голова райдержадміністрації Мазур Б. В. у своєму виступі наголосив, що все намічене маємо обов’язково виконати. Повинні працювати так, щоб до нас прийшли інвестори, які вкладатимуть гроші у наші підприємства. Необхідно оперативно вирішувати всі питання, що стосуються сільського господарства. На даному етапі головне - догляд за посівами. Потрібно приділяти належну увагу і тваринницькій галузі. У соціальній сфері теж немало роботи. Звертаючись до сільських голів, Б. В. Мазур сказав, що найближчим часом керівники району побувають на сесіях сільських рад, бо є багато питань, які необхідно обговорити з депутатами місцевих рад. Наступним на порядку денному стояло питання про районний бюджет на 2010 рік. З інформацією виступила начальник фінансового управління райдержадміністрації Суботенко Н. О., яка запропонувала затвердити загальний обсяг доходів та видатків районного бюджету на 2010 рік в сумі 87757,182 тис. грн. Дане питання депутати обговорювали досить активно. Виступили, зокрема, Семенюк В. І., Масира П. В., Гринишин Є. Я., Хоменко В. А., Ляшук М. І., Мриглод М. В., Бойко В. І., Авраменко А. І., Бойко Д. Т. Найактивніше обговорювали народні обранці проблемні питання фінансування витрат на медичне обслуговування населення району. Про виконання районного бюджету за І квартал 2010 року інформувала депутатів та запрошених Суботенко Н. О. На сесії було розглянуто ряд питань комунальної власності. Зокрема, про прийняття у спільну власність територіальних громад сіл, селища, міста району об’єкту фізичної культури та спорту стадіону "Колос”; про створення комунального закладу "Андрушівська районна дитячо-юнацька спортивна школа Андрушівської районної ради”; про призначення на посаду директора цього закладу Доманського А. І. На сесію районної ради були винесені також питання про надання бюджетним установам пільг з орендної плати; про погодження проекту встановлення меж селища Новоівницьке та ряд інших. З усіх розглянутих питань були прийняті відповідні рішення.
Марія Олексюк
Новини Андрушівщини