Це було потім, а на початку - атестат про закінчення із золотою медаллю Червоненської середньої школи, в 1976-му - диплом про закінчення з відзнакою Житомирського педінституту. Ще студентом Володя взяв високий старт і досі не здає позицій. Заради цього він одночасно вчився, служив військову службу, співав і творив. Але віддаймо данину правді: перші впевнені кроки у великий творчий світ він зробив з андрушівської сцени… Володимиру Федоровичу - за п’ятдесят, але, як він пише, «ще горить в нашім серці вогонь, ще далеко до темної ночі». Він у розквіті творчих сил, тільки здоров’я спіткнулось об підводний риф. Але рідні, друзі, кожен з нас, хто прийшов на благодійний вечір-зустріч із творчістю В. Ф. Шинкарука, підтримують митця і бажають йому якнайшвидшого одужання. Це відчувалося в щирих, доброзичливих словах виступаючих про життєвий і творчий шлях поета, композитора, співака. Говорили про це його сестра Л. Ф. Шинкарук, директор Червоненської ЗОШ І-ІІІ ступенів З. Г. Пацало, інститутський товариш С. А. Михайловський, шанувальниця творчості поета-пісняра Р. Ф. Ковтун. А вірний друг Володимира Федоровича в житті і на сцені Заслужений артист України Юрій Градовський, розповідаючи про творчу дружбу з митцем, назвав Володимира Федоровича музикантом від Бога, співав його пісень, сказав, що поезія його - це висока філософія життя. Художнім словом В. Ф. Шинкарук кохає і сміється добрим гумором, шукає сенс життя і знаходить його в любові до всього живого на землі, що випромінює добро…
Серед присутніх на вечорі було багато колишніх студентів Володимира Федоровича, які досі обожнюють його як незрівняного викладача, життєлюба, оптиміста, доброзичливу і щиру людину. Для них і для всіх учасників вечора співали наші обдаровані самодіяльні митці Сергій Шваб, Юрій Палій, вокальна група з Червоного, а також Лілія Самплавська, Вадим Гонзецький, Вероніка Ісмаїлова, Олександр Євтушок. А коли Ірина Сюзьова прочитала вірш Володимира Шинкарука про материнську долю, кожен з присутніх серцем відчув, що поезія автора щира і прозора, як сльоза, чиста і бездонна, як криниця. Досить вдалим було художнє кільце сценарію: на початку і наприкінці вечора звучали у запису пісні Володимира Шинкарука в авторському виконанні. М’яким баритоном як давнім друзям, щирим землякам посилав автор підбадьорливі слова на зразок: «Привіт, сумувать не слід», «ще не скоро закриє над головою небо холодний люк». Творчість В. Ф. Шинкарука, як і самого автора, не можна не любити - настільки там багато любові, щирості, простоти і таланту. За це побажаймо автору душевних і фізичних сил, щоб йому підкорилась ще не одна творча вершина. Учасники вечора вдячні його організатору - відділу культутри і туризму РДА, особисто Г. І. Білецькій.
На знімках:
Л. Ф. Шинкарук дарує червоненським педагогам дев’яту збірку свого брата «На два життя одразу»;
книжкова виставка творів Володимира Федоровича.
Лідія Наконечна
Новини Андрушівщини
У ТОВ «УкрАгроРТ» с. Бровки Перші, незважаючи на запізнілу, холодну весну, по мерзло-талому грунті за чотири дні підживили 2000 гектарів озимих - пшеницю і 100 гектарів ріпаку, який перезимував не дуже вдало. Хоча посіяли цю культуру у відведені строки, проте за сухої погоди, отож сходи були запізнілі і недружні. Дались взнаки і сильні морози, тому частину площ під ріпаком пересіють кукурудзою, насіння якої вже замовлено. Під ярий клин з осені зорано більшу частину площ. На них і посіють тисячу гектарів ячменю, півтори - сої, до двох тисяч -кукурудзи. Дотримуючись всіх вимог агротехніки, в господарстві уже не перший рік вирощують непогані врожаї зернових та технічних культур.
Новини Андрушівщини
Як заревла з горбаків весняна вода і понеслася до хвоси нестримними потоками, люди зраділи, що вже сяк-так перезимували і тепер буде легше на паливо. Хоч по війні минуло сім літ, але село ще бідувало. Хто вкрадьки з лісу гілля носив (лісники за це карали своїх же людей), а хто вночі обскубував колгоспні скирти, щоб зварити у печі їжу та хоч якось нагріти хату. Виснажені війною чоловіки поволі оговтувались від фронтової вояччини, любили своїх жінок щирою нерозтраченою любов’ю. То на одну, то на другу зарічанську вулицю везли сільську повитуху бабу Меланку, яка благословляла на світ повоєнних немовлят. Заріччя - далеке від райлікарні, чим і коли туди доберешся. Такої провесневої пори з’явилася у Глущаків після старшої Каті друга дівчинка - дрібненька, кволенька, не знали, чи виживе, тому хутко охрестили, назвавши Галею. Марія, щодня побиваючись над крихіткою, молилась про порятунок для немовляти. А Михайло скомандував покласти дитя, щоб вигрівалось, на піч у просо, яке сохло на черені. На ранок дівчинка аж горіла і він, попросивши коні в голови колгоспу, повіз жінку з дитиною до лікарні - там за два тижні виходили Галю. Глущак був непростого норову. Хлопцем у війну потрапив до Німеччини, там вкалічів у бауера і додому повернувся кривим. Але це не завадило йому одружитися на веселій чорнобровій Марії, а ще, крім неї, мати в своєму хутірному Заріччі коханку, та ще й не одну. На вроду був гарний - з кучерявим пшеничним чубом і глибокосиніми очима, лукавою посмішкою, що ховалася в куточках красивих вуст. Коли Марія виношувала третю дитину, Михайло покинув її: спочатку приходив додому через ніч на другу, а потім без сорому і совісті залишився у вдови Ульяни, яка жила самітньо на краю села. Була вона справді гарна - навіть молодиці ревно визнавали це. Носила вишиванку і намисто, яке при ходьбі аж підстрибувало на грудях, коли вдовиця йшла до крамниці, де Михайло працював крамарем. Добре вона обкрутила Глущака, що той і не знав про Ульянину вагітність аж до пологів втискувалася, ув’язувалася, щоб не відлякати вкраденого чоловіка. Десь через місяць, як Марія народила хлопчика, повезли повитуху і до Ульяни - знайшлася у неї дівчинка з деформованою ручкою і ніжкою, та й скоро померла. Молодиці при зустрічі злісними поглядами проводжали розлучницю, між собою жаліли Марію, яка, залишивши менших дітей на старшу Катрю, бігала на ферму до телят, влітку наймалася ще й до людей на городи, вправлялася із своїм хазяйством, тримала корову, бо як же з дітьми без неї. Все б нічого, та взимку занедужала їх годувальниця Лиска. Жінка всі зілля перепробувала, чим не напувала, не допомагало. З розпачу завела в хату, бо хлів холодний, і водички теплої, і хліба худобині. А вона, нещасна, рогами в піч вперлася, сльози, як горох, котяться. Діти їх обтирали і самі разом з матір’ю плакали. А на другий день корівки не стало. Старий сільський ветфельдшер після розтину (Марія на це дивитися не могла), дістав із середини кілька голок. Перед ким та худобина завинила, хто хотів залишити дітей без молока? Марія у злобі - грішила на Ульяну, хоч про це й словом ні з ким не обмовилася. Перебалакали в Заріччі та й почали помалу звикати, що Михайло ходить уже не Лісовою, а Луговою вулицею, що хвалить тепер не Маріїні, а Ульянині борщі і зовсім не журиться, як живуть, що їдять його діти і за що мати купує всім трьом штанці та черевички. Старша Катя затамувала гірку образу на батька-покидача, Ваня взагалі його не знав, тільки Галі завжди хотілося, щоб батько хоч зупинився біля неї, хоч забалакав чи по голівці погладив. Десь у дитячій підсвідомості ця прив’язаність мотивувалася, певно, тим, що Михайло вирятував тоді від смерті середню доньку, коли весняним бездоріжжям доправив її кіньми до лікарні… Галя була старанною школяркою, вміла добре рахувати і мріяла стати продавцем, як батько. А поки що вона міркувала, за що купити в лавці цукерок. Грошей у мами не просила, бо їх там було тільки на хліб, а так хотілось чогось доброго… Зметикувала мала, що якщо почне нестися хоч одна курка, вона за яйце виміняє в магазині «горошку». Якоїсь неділі так і сталося. Взяла Галя з кубельця ще тепле яйце - і підтюпцем до крамниці. Не бігла, щоб не впасти. - Тобі що, мала? - як у чужої спитав Михайло. Дівчинка простягнула яйце. - Цукерок дайте. - 10 копійок треба за сто грамів. Дочка тим часом за стрілкою на вазі мовчки дивиться, коли та дохилиться до мітки 100. Не добігла - батько поклав у паперовому скрутку цукерок на 7 копійок - стільки тоді коштувало яйце. Галинка несла покупку братику і сестричці. Їй ті горошинки уже не такі солодкі і вона їх не їстиме. Якби було 100 грамів, то всім трьом по 30 припало б. А так її порцію тато не додав. Вона нікому про це не скаже, вдома й так називають батька чужим. * * * Марії ніяк не виходить обминути магазин. До райцентру далеко і ніколи добиратися, та й ні з чим. До Михайла заходить, купить, що треба, і в двері. Ні мови, ні ради. "Чужий він для тебе”,- каже розум, а в потаємному куточку серця ще тліє захована від себе іскорка зрадженої любові. Він, певно, боїться, що помочі для дітей попросить. Хіба ж Марія така? Вона, як і в молодості, вміє крізь сльози сміятися: з тим пожартувала, над тим покепкувала, вночі в подушку поплакала. А вдосвіта косу розчесала, дугою вклала і до роботи. Про заміжжя не думала, але довгими вдовиними ночами, коли дітей сповивав солодкий сон, вона залишалась наодинці з собою, відчувала нерозтрачену жіночу пристрасть, що підкрадалася в душу. І знову переймав розум: кому вона з трьома дітьми потрібна?! Якось однієї горобиної ночі хтось постукав у шибку. Крізь щілину в занавісках побачила чоловічу постать. Впізнала Петра Шикулу із сусідньої Слобідки. Серце чогось злякано забилося і в грудях, і в скронях водночас. Повторного стуку не чекала - можуть прокинутися діти. А вона після Михайла нікого з чоловіків до хати не допускала. Злість аж лоскотала Марію за язик. Жінка прочинила сінешні двері. - Якого дідька ночами шастаєш? Хати чи жінки не маєш? Тобі тут що станція чи приют? - аж сікнулась до чоловіка, рвучко відкинувши з плеча розплетене волосся. - Вибач, я вдень планував та побоявся. Я ж знаю тебе, ще перед дітьми вилаєш. Я б хотів до тебе у прийми, жене моя мене. - Менше пий, то цілуватиме, а не гнатиме. Я не дівка на виданні. Маю приданого аж три напівсироти. Ти хочеш і своїх синів такими зробити? На тому й розійшлися не порозумівшись. А невдовзі події повернулися таким чином, що Шикулу його Ксенія наладила, а Марія таки прийняла. Як це сталося - сама не знає. Може, через те, що хату почала добудовувати, а чоловічої сили - зась. Найняти не було за що. Діти один за одним школу закінчували, далі вчилися. Ніхто з них не противився, як сказала, що прийме дядька Петра. Він з дітьми якось легко зійшовся, вони його кликали Давидовичем. Чи то з любові, чи з поваги до Марії, чи від того, що боявся стати підтиничем, Петро покинув горілку. Михайло ж тим часом овдовів - раптово померла його Ульяна від невиліковної хвороби і він жив самітньо. Шикула наче відчував якусь провину перед Глущаком. А то якось сказав Марії: - Може, я буду Михайлу по літру молока носити, від цього ж не збідніємо? - Носи, - наче між іншим сказала жінка, - зло моє вже заснуло, та й діти, бачу, шкодують його. Поволі Михайло став третім у родині - на свята Петро своїм «Запорожцем» привозив його до Маріїної хати. Випивши по чарці, чоловіки деколи напівжартома сперечалися, хто на чиїй подушці спить. - Заспокойтеся обидва, бо підете разом, а я ще третього приведу, - ховала Марія лукаву посмішку в куточки вуст. Але дружба від цього не страждала, сім’я кликала Михайла щовесни кабанця заколоти. Він, як ніхто в селі, умів це робити, правда, на стільчику, бо травмована нога на старість геть не слухалася. Діти, як приїздили, називали його батьком, а Петра - Давидовичем. В душі не заглянеш, кого більше шанували: того, хто породив, чи того, хто зростив. Помер Михайло тихенько у своїй хаті, в кріслі біля телевізора. Ховала його Маріїна сім’я. Діти приїхали, найперша - Галя. Як тінь, прошмигнула у хату, взяла небіжчика за руку, в якій захолола частка батькової крові, тієї, що пульсувала в її долоні, у серці, у скронях. Нахилилась до чола і не зчулась, як на батькову щоку скотились дві прозорі дитячі сльози… Через три роки не стало Давидовича - обидва Маріїні чоловіки лежать на цвинтарі поряд, а вона живе сама, садить з дітьми й онуками, що приїздять з міста, город, ще просить, щоб купили їй поросятко, їздить на ярмарок, бо любить торгувати, міряє тиск, який часто підскакує, і просить, щоб поховали її в одному ряду з чоловіками. Тільки не біля Михайла: вона до кінця-таки не простила його зради і свого знівеченого кохання.
Лідія Наконечна
Газета "Новини Андрушівщини"
Цьогорічна зима не надто охоче здає свої позиції. Все ж мине кілька днів - і весна на повну потужність вступить в свої права, розпочнуться споконвічні хліборобські клопоти. І керівник СТОВ «Добробут» с. Волиця В. Б. Клименко, і всі сельчани з тривогою очікують, коли ж нарешті зійде сніговий покрив з ланів, щоб побачити дійсну картину - в якому стані перезимували посіви. Хоча вже й тепер ситуація в цьому плані цілком зрозуміла. Як повідомив В. Б. Клименко, ще на початку тижня озимі зернові, а це 200 га пшениці та 100 га жита, хоч і були ще вкриті льодовою кіркою, все ж знаходилися не в критичному стані. А от з ріпаком справи гірші. Він не зійшов ще восени, бо сіяли його за несприятливих умов, в суху землю. Отож 100 га його пропало. Щодо озимого ячменю та багаторічних трав, то їх стан задовільний. - Тільки наступлять сприятливі дні, - ділиться планами керівник СТОВ «Добробут» В. Б. Клименко, - розпочнемо підживлення посівів, підготовку ріллі, аби завершити посівну в оптимальні строки. В поточному році загальна площа ріллі склала 1400 га, з яких 700 га плануємо зайняти яриною. Взагалі ж в цьому році ми беремо напрямок на технічні культури - посіємо 200 га сої, 100 га кукурудзи на зерно і 100 га на силос, соняшник. Зробили такий крок тому, що мусимо заробляти гроші. Адже ціни на зернові не стабільні та й про кормову базу для тваринництва маємо дбати, бо утримуємо 560 голів ВРХ, понад 300 свиней, 50 коней. Щодо насіння і пального, то особливих проблем з цим у СТОВ «Добробут» немає. Останнього, наприклад, вже запасли тут 10 тонн. Готова до виходу в поле і техніка. Її добросовісно ремонтували механізатори Анатолій Кирилюк, Олександр Кравчук, Олександр Цимбрович. Отож воличани хоч завтра готові вийти в поле.
Валентина Сільська
Новини Андрушівщини
Система захисту плодових насаджень нараховує 4-6 пестицидних обробок. Культивування в приватному секторі традиційних та сучасних сортів інтенсивного типу плодоношення вимагає застосування пестицидів. Захист рослин повинен базуватися на використанні природозберігаючих та високоселективних препаратів, нетоксичних для навколишнього середовища та людини.
В приватному секторі нашого району нараховується 900 га плодових насаджень, де необхідно проводити комплекс заходів щодо їх захисту від шкідників та хвороб. Перше обприскування проти зимуючих шкідників та збудників ряду хвороб варто проводити однопроцентним розчином ДНОКу або препаратом 30 В (температура повітря +4 C) плюс 3-процентний розчин фунгіциду залізного купоросу. Друге обприскування проводять на початку фази набрякання бруньок (проти яблуневого квіткоїда, букарки, казарки, каліфорнійської щитівки, кліщів та зимуючих збудників таких хвороб, як парша, борошниста роса, моноліоз (плодова гниль). Для цього застосовують бакові суміші інсектицид Актара 25 WG, в.г. плюс фунгіцид Хорус 75 WG, в.г. Третє обприскування проводять у фазі рожевого бутону за нявності листогризучих шкідників (яблунева міль, плодожерки, листовійки, попелиця) сумішшю інсектицидів Актара 25 WG, в.г. плюс Карате Зеон 050 CS, мк.с., а проти комплексу збудників хвороб (парша, борошниста роса, моноліоз) застосовують фунгіциди Хорус 75 WG, в.г., Спліт к.е. Четверте обприскування проводять відразу після цвітіння. Застосовують бакову суміш препаратів інсектицидів Актара 25 WG в.г. плюс Матч 050 EC, к.с. та фунгіциди Спліт к.е. У цей період, а також під час цвітіння, можна використати інсектицид Каліпсо, який є безпечним для бджіл. При тривалих дощових періодах та росах додають фунгіцид Хорус 75 WG, в.г. П’яте обприскування проводять у фазі росту плодів проти комплексу хвороб (парша, борошниста роса) препаратом Скор 250 EC, к.е. Шосте обприскування проводять для покращення лежкості плодів за 14-21 днів до збору врожаю для запобігання розвитку парші ; проводять фунгіцидами Хорус 75 WG, в.г. Всі названі препарати змішуються між собою без обмежень та без ризику зниження ефективності. Дозволені до використання в Україні, згідно переліку, реалізуються через роздрібну торгівлю в спеціалізованих торгових точках. Системи захисту плодових насаджень на присадибних ділянках різноманітні. Наведена вище - одна з багатьох. Хімічні засоби як одна з важливих складових системи інтегрованого захисту плодових насаджень на присадибних ділянках від шкідників і хвороб ефективні за умов застосування їх на фоні високої агротехніки з обов’язковим фітосанітарним моніторингом у насадженнях.
Олександр Рой,
головний державний інспектор захисту рослин
Новини Андрушівщини
Під такою назвою 19 квітня на базі дитячого садка "Дюймовочка” м. Андрушівка відбувся районний конкурс "Вихователь року”, на якому компетентне журі визначало кращих творчо працюючих педагогів. У конкурсі взяло участь п’ять вихователів, які змагалися у п’яти номінаціях: "Ваша думка?”, "Моделювання інтегрованого заняття”, "Згадай своє дитинство”, "Моя іграшка”, "Музичний”. Вони допомогли визначити рівень педагогічної майстерності кожного конкурсанта. Журі, до якого увійшли завідувач сектором по зв’язках із ЗМІ та громадськістю Андрушівської РДА Ляшук М. І., заступник міського голови Левченко Г. Г. та начальник відділу освіти райдержадміністрації Ковальчук Л. В., об’єктивно оцінило педагогічну майстерність вихователів ДНЗ.
Переможцем конкурсу стала Пашківська В. П., вихователь ДНЗ "Дзвіночок” м. Андрушівка (фото). Друге та третє місця дістались відповідно Вербицькій Г. Г. та Тушак І. М. - вихователям ДНЗ "Дюймовочка” м. Андрушівка. Переможці були нагороджені грамотами відділу освіти та подарунками.
Олена Сапожко,
методист відділу освіти РДА
Новини Андрушівщини
29-30 березня в районному будинку культури відбувся огляд художньої самодіяльності педагогічних колективів району. На мистецькому святі були присутні голова райдержадміністрації Курсон К. І., заступник голови РДА Горкун В. І., голова районної ради Шпаківський В. Б., завідуючий сектором по зв’зках із ЗМІ і громадськістю райдержадміністрації Ляшук М. І., начальник відділу культури і туризму Білецька Г. І., методист відділу культури Самплавська Л. В., голова райкому профспілки працівників освіти Вербицька К. В., завідуюча методичним кабінетом відділу освіти Коваль А. В. Вони й оцінювали виступи та визначали переможців. Цікаві, різножанрові програми підготували та показали високу виконавську майстерність педколективи Червоненської, Бровківської, Волицької, Івницької, Новоівницької, Крилівської, Гальчинської, Городківської, обох міських шкіл та гімназії. Зачарували своїм співом Володимир Повальчук, Вероніка Ісмаїлова, Ігор Пташник з Андрушівської гімназії, Анатолій Вох з міської школи №1, Ольга Чепурна з Червоненської, Зоя Куземченко із Старокотельнянської, Любов Закусило з Бровківської, Дмитро Мотиженець з Івницької, Ігор Маліновський з Павелківської, Ніна Поліщук з Городківської, Петро Пташник з Гальчинської ЗОШ І-ІІІ ст., Анатолій Гнатюк та Леся Лівандовська з Малоп’ятигірської ЗОШ І-ІІ ст. Приємні хвилини подарували глядачам вокальні групи Червоненської, Бровківської, Волицької, Яроповицької, Міньківецької, Зарубинецької, Малоп’ятигірської, Антопільської, Гальчинської, Новоівницької шкіл.
Щирими олесками глядачі зустрічали танцювальні колективи Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1, Андрушівської гімназії, Іванківської, Волицької шкіл, Лисецьку Лілію та Рокітенця Юрія з Червоненської ЗОШ І-ІІІ ст. В репертуарі аматорських колективів були твори, написані вчителями. Вразили глядачів виконанням авторських творів директор Мостівської ЗОШ І-ІІ ст. Борис Лівандовський, Ольга Чепурна з Червоного та Ніна Поліщук з Городківки. Заслуговують уваги вокальні дуети в складі Арцюх Галини та Мацька Володимира з Крилівки, Дацюка Андрія та Пилипчук Антоніни з Міньківець, сестер Висоцьких з Любимівки, Білополець Надії та Мотиженця Дмитра з Івниці, Жевак Наталії та Ляшевської Валентини з Нехворощі. Кращими читцями визнано Ірину Лисюк з Любимівської, Валентину Пташник та Надію Пашинську з Андрушівської загальноосвітніх шкіл І-ІІ ступенів. Не можна не згадати керівників шкіл, які разом зі своїми колегами створювали атмосферу мистецтва і краси: Шут З. Г. (Червоненська ЗОШ І-ІІІ ст.), Михайловська А. Л. (Андрушівська гімназія), Степаненко Л. А. (Степківська ЗОШ І-ІІІ ст.), Колесницька Ю. Ф. (Малоп’ятигірська ЗОШ І-ІІ ст.), Лівандовський Б. П. (Мостівська ЗОШ І-ІІ ст.), Кушуріна Л. С. (Новоівницька ЗОШ І-ІІІ ст.) (фото 1), Думинська Т. П. (Бровківська ЗОШ І-ІІІ ст.), Присяжнюк Т. В. (Павелківська ЗОШ І-ІІІ ст.) Нинішній огляд відкрив багато нових імен обдарованих педагогів, став незабутньою подією в культурному житті Андрушівщини.
Людмила Ковальчук,
начальник відділу освіти
райдержадміністрації
Новини Андрушівщини
В Україні епідемія туберкульозу спостерігається з 1995 року. Зафіксовано розповсюдження всіх форм хвороби. Кожної години в нашій країні на туберкульоз захворюють 4 людини, і помирає 1 хворий. При цьому на обліку перебуває 515 тис. громадян України, хворих на туберкульоз – це другий показник по Європі після Росії. Але найстрашніше у всій цій ситуації те, що більшість українців абсолютно нічого не знає про туберкульоз. Зокрема, на достатньо низькому рівні обізнаність підлітків і молоді про симптоми цього захворювання, шляхи зараження, вплив на організм і наслідки. Саме тому одним з невідкладних заходів подолання епідемії туберкульозу у Загальнодержавній програмі протидії захворюванню на туберкульоз у 2007–2011 роках визначено удосконалення системи інформування населення з питань профілактики і лікування туберкульозу, проведення просвітницької роботи серед громадян України.
Тому в рамках районної акції «Ехо» Андрушівський районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді 22- 26.03 2010 року провів тижневик присвячений до дня боротьби з туберкульозом під гаслом «Що необхідно знати про туберкульоз!». В рамках тижневика було проведено виставку соціальної реклами на тему «Що необхідно знати про туберкульоз?» на базі Андрушівської гімназії до якої залучались волонтери Центру.
Поширенню епідемії туберкульозу сприяє епідемія ВІЛ-інфекції, СНІДу. Саме вона визнана основною причиною зростання смертності серед хворих на туберкульоз у всьому світі, тому проведено серію тренінгів «ВІЛ -інфекція та шляхи передачі». Кожен з нас щодня вирішує безліч різних проблем та питань. Часом “нагальні” та “невідкладні” справи примушують забути про себе. Навіть почуваючи себе хворими, ми відкладаємо візит до лікаря, бо не вважаємо нашу недугу вартою уваги та дорогоцінного часу. Іноді бракує необхідної інформації, або нами володіють хибні переконання, які заважають вчасно звернутися за допомогою, тому районний лікар-фтизіатр на кожному заняті наголошував, що помітивши будь-яку із ознак захворювання необхідно звертатися до лікаря, ні за яких умов не займатися самолікуванням. Найбільшу вірогідність захворіти має та людина, в якої під час “зустрічі” з мікобактерією туберкульозу знижений імунітет. Тому основною метою тренінгових занять донести молоді, що саме вони самі можуть попіклуватися про стан своєї імунної системи. Відмовитись від шкідливих звичок (паління, вживання наркотичних чи токсичних речовин, зловживання алкоголем), дотримуватися режиму регулярного та повноцінного харчування. Відсоток інфікування більший у людей з групи ризику, бо в них імунітет знижений внаслідок способу життя та поганого харчування. Крім того, високий ризик захворіти мають діти, бо їх імунна система ще не сформувалася. Тому Андрушівський районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді працював з дітьми та молоддю такої категорії: діти із сімей, які перебувають в складних життєвих ситуаціях, діти з девіантною поведінкою, які стоять на внутрішкільному обліку. Протягом тижневика «Що необхідно знати про туберкульоз!» було охоплено близько 100 осіб, розповсюджено 4 види буклета в кількості 200 шт (Як вберегтися від туберкульозу?, Що необхідно знати про туберкульоз?, Туберкульоз – виліковний!, Здолаємо туберкульоз!)
Андрушівська районна державна адміністрація