В період з 2 по 9 лютого 2009 року в Андрушівському РВ УМВС України в Житомирській обл. зареєстровано 36 заяв і повідомлень про злочини та пригоди.
6.02.2009 року до райвідділу міліції надійшло телефонне повідомлення від громадянина С. з с. Великі Мошківці про те, що невідома особа в ніч з 5 на 6 лютого 2009 року викрала з будинку громадянки Т. три мішки цукру. Перевірку проводять працівники сектору дізнання міліції.
6.02.2009 року до РВ УМВС звернувся громадянин В. з Новоівницького та повідомив про те, що з його автомобіля зник мобільний телефон «NOKIA» А-6555. Перевірку проводять дільничні інспектори міліції.
7.02.2009 року до Андрушівського РВ УМВС України в Житомирській області звернувся громадянин 3. з м. Андрушівка та повідомив про те, що невідомі особи викрали огорожу з оцинкованої сітки “рябиця”. Перевірку проводять дільничні інспектори міліції.
8.02.2009 року дільничними інспекторами міліції в с. Стара Котельня при огляді господарства громадянина Ш. було виявлено подріблену рослинну масу зеленого кольору схожу на наркотичну сировину - «конабис». Перевірку проводять дільничні інспектори міліції.
Новини Андрушівщини
Діяльність районної організації Товариства Червоного Хреста ґрунтується на засадах людяності, доброти й милосердя. Це чи не найпрекрасніші людські якості особливо зараз, коли стосунки між людьми, на жаль, дуже часто стають «ринковими», тобто прагматичними. Сьогодні, як ніколи, суспільство потребує милосердя, любові й людського тепла, бо в ньому все більше стає самотніх людей, дітей-сиріт, дітей-інвалідів, хворих на туберкульоз, СНІД.
Природні катаклізми, війни та збройні конфлікти в різних точках планети, відголоски яких сягають і української землі, а також епідемії підступних хвороб приносять людям багато болю, горя й сліз.
Районна організація Товариства Червоного Хреста докладає немало зусиль, щоб зменшити біль та страждання людей, підтримати їх у скрутну хвилину Так, у минулому році була зібрана гуманітарна допомога продуктами харчування, одягом, коштами на суму 11 тис. 389 грн., яку роздали понад 150 малозабезпеченим громадянам району.
При потребі вони мають можливість користуватися послугами медико-соціальної кімнати - зробити масаж, перев’язку, необхідні ін’єкції, виміряти тиск.
У нас є пункт прокату медичного інвентаря, та, на жаль, через фінансову скруту не маємо змоги задовольнити потреби всіх, хто звертається.
Ми проводили ряд благодійних акцій: до 90-річчя Товариства Червоного Хреста, Міжнародного дня боротьби з туберкульозом та СНІДом, Міжнародного дня інвалідів, а також на Різдвяні свята. Вшановуємо також воїнів-афганців, ветеранів Великої Вітчизняної війни, безоплатних донорів.
Районна організація Червоного Хреста тісно співпрацює з місцевими органами влади, громадськими організаціями, відповідними управліннями та відділами райдержадміністрації, підтримує тісні зв’язки з учнями Гальчинської ЗОШ І-ІІІ ст., школярі якої вирощують лікарські рослин і передають нам.
Хоча б частково вирішити проблеми, пов’язані зі здоров’ям, утамувати чужий біль намагаються і працівники нашої патронажної служби, в полі зору яких перебуває понад 250 підопічних.
Але через брак коштів районна організація Товариства Червоного Хреста не може втілити в життя чимало добрих намірів. Ми щиро вдячні за постійну підтримку благодійникам - приватним підприємцям В. Є. Гринишину, С. В. Маліновському, В. В. Дущенко, Д. В. Ткаченку, пастору Андрушівської Помісної церкви Заповіту Ісуса Христа В. О. Добровольському, директору ПОСП «Надія» В. І. Семенюку.
Не стоять осторонь наших проблем і голова райдержадміністрації К. І. Курсон, голова районної ради В. Б. Шпаківський, заступник голови райдержадміністрації В. І. Горкун, керівник апарату райдержадміністрації С. А. Казмірчук, заступник голови районної ради О. В. Мельник.
Районна організація Червоного Хреста працює в тісному контакті з районною радою ветеранів, відділами у справах сім’ї, молоді та спорту, культури, освіти райдержадміністрації, службою у справах дітей, центральною районною лікарнею, центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, управлінням соціального захисту населення, редакцією райгазети.
Зрозуміло, що виконання наших статутних завдань та гуманітарних програм залежить від бюджету Товариства. Наповнює його організація за рахунок благодійних внесків та добровільних пожертвувань.
Тому ми щиро вдячні усім керівникам підприємств, установ, організацій, окремим громадянам, спонсорам, волонтерам Червоного Хреста, міському голові М. Г. Сушку, сільським головам, особливо О. Л. Франчук з Лебединець, котра вже реалізувала марки за 2009 рік, В. В. Ящуку з Любимівки за людяність і розуміння, підтримку, за те, що сіють зерна доброти, любові до ближнього.
Людмила Кравчук,
голова районної організації Товариства Червоного Хреста
Новини Андрушівщини
21 січня в Житомирі в обласній науковій бібліотеці ім. О.Ольжича проходила Всеукраїнська науково-краєзнавча конференція „Україна від епохи УНР до початку ХХІ ст.”, присвячена 125-річчю від дня народження І. А. Фещенка-Чопівського. Учені й краєзнавці з Києва і багатьох областей України на пленарному засіданні виступили з дослідженнями життєвого шляху Івана Адріяновича, визвольних подій за незалежну Україну. Великий інтерес викликали доповіді краєзнавців у роботі секцій „Краєзнавчі студії Великої Волині” й „Постаті Великої Волині”.
Доля розпорядилася так, що одна із сторінок життя І. Фещенка-Чопівського пов’язана з Андрушівкою. Тому розповім про найбільш важливі віхи життя видатного сина України.
20 січня 1884 року в Чуднові у начальника поштової контори Адріяна Андрійовича та його дружини Марії Михайлівни Фещенків-Чопівських народився другий син - Іван. Закінчивши двокласну народну школу, він у серпні 1893 року вступив до Житомирської класичної гімназії. У лютому 1901 року в родину прийшло горе: від туберкульозу помер батько. Щоб підтримати матір і молодшу сестру, ученицю Маріїнської гімназії, Іван став підробляти репетиторством. Цим заробітком він оплачував і своє навчання.
У 1903 році, після успішного закінчення гімназії, Фещенко-Чопівський здає іспити до Київського політехнічного інституту, обравши хімічний факультет, щоб вивчитися на технолога-цукроварника. У своїх спогадах він пізніше напише, що на вибір професії вплинув „загальний інтерес до упромисловлення країни, крик моди”.
Події 1905 року призвели до закриття інституту, і Фещенко-Чопівський приїжджає на практику до Андрушівської цукроварні, однієї з найстаріших на Україні, що належала Терещенкам. „Цей промисловий об’єкт, - згадував він, - творив підставу економіки цієї спокійної і мальовничої волинської околиці зі старовинною українською культурою. Зрозуміло, що нові обставини не залишилися без впливу на зацікавлення й світогляд молодого адепта технічних наук; а головне вони доповнили знання природничих наук, виробили інтуїцію, загострили вразливість, відкрили очі на азарт у боротьбі з силами природи”.
Практика стала не лише виробничою, а й політичною. Саме в Андрушівці столичний студент вперше прилучився до політичної боротьби революційних подій 1905 року: „радикально настроєне громадянство метушилося: по містах відбувалися мітинги, виносилися радикальні постанови”. На цукроварні Іван з інженером-хіміком підготували і провели збори службовців і околичних економій. Для цього Фещенко-Чопівський підготував п’ять промов, з якими виступив на зборах. Сам Іван Адріянович підсумовує спогади про цю діяльність так: „Аби я довше затримався б у малій Андрушівці, де кожний, навіть найслабший „активіст” був на обліку у місцевої жандармерії, довелось би дорого заплатити за молодечі свої пошуки”.
Весною 1906 року політехнічний інститут відновив свою роботу, і щасливий випадок змінив долю юнака. Під час студентської екскурсії до сталеварень Придніпров’я він захопився величчю металургійного процесу, залишив хімію і з великим ентузіазмом присвячує подальші свої інтереси металургії. Його покликання підтримав відомий металург-винахідник професор В. Іжевський. Наукові відрядження до Бельгії, Німеччини й Англії стали відправними у його науковій кар’єрі. На Всеросійському з’їзді металургів у Петербурзі молодий вчений робить доповідь, яка привернула увагу фахових урядових кіл. Його наукові інтереси пов’язані з цементацією заліза, що в майбутньому принесе Фещенку-Чопівському міжнародне визнання.
Перша світова війна застала ученого в Німеччині, де він проходив стажування з метою підготовки до професорського звання. Повернувшись до Києва, Іван Адріянович займається викладацькою і науковою роботою в Київському політехнічному інституті.
У 1917 році І.Фещенко-Чопівський - голова Київської губернської ради - увійшов до Центральної Ради. Завдяки діловитості та економіко-господарчим знанням він невдовзі був призначений керівником промислового департаменту Генерального секретаріату промисловості й торгівлі. На особисте прохання М. С. Грушевського готує дослідження про природні багатства та господарчі можливості України. У 1919 році побачила світ його наукова двотомна праця „Природні багатства України”.
10 березня 1918 року Рада Народних Міністрів УНР запросила Івана Адріяновича обійняти посаду народного міністра промисловості, а вже через два дні він подає проекти законів на затвердження.
У квітні 1918 року в результаті перевороту, очолюваного гетьманом Скоропадським, Фещенко-Чопівський був заарештований і 17 днів перебував у в’язниці. Потім під час поїздок Україною збирає статистичні, економічні й економіко-географічні матеріали, які згодом прислужилися вченому для написання першої україномовної двотомної „Економічної географії для середніх шкіл”, а також праці „Цукрова промисловість України”.
В уряді В. Винниченка Фещенко-Чопівський отримує портфель міністра народного господарства. Він активно виступає за розрив України з Росією і проголошення незалежної УНР.
З квітня 1919 року він - заступник посла та радник з господарчих питань Української дипломатичної місії в Румунії. Та незалежною Україна не стала.
Іван Савицький,
заступник директора Городківської ЗОШ І-ІІІ ст.
Новини Андрушівщини
Діти народжуються на світ для радості. Але часом природа обділяє їх найціннішим - здоров’ям. І тоді горе оселяється в родинах, гнітить батьківські серця, їм здається, що вони залишилися наодинці зі своєю бідою. Але світ, як кажуть, не без добрих людей. Є такі, для яких добро й милосердя стали життєвою потребою - це адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні, яке очолює В. П. Гануліч. Його представники обігріли увагою, теплом своїх сердець дітей-інвалідів, котрі проживають в Червоному, Крилівці, Малих та Великих Мошківцях, більшість яких входить до Червоненської організації молодих людей з функціональними обмеженнями «Повір у себе».
Гості завітали до діток не з порожніми руками - вручили їм подарунки, в яких був одяг, іграшки, навіть мобільні телефони. Звісно, батьки були вдячні, що з ними розділили їх біль і проблеми, а в діток промінчики радості засвітилися в очах, бо ніхто їм не дарував ще таких подарунків, а головне - в їх сердечках зародилися іскорки надії і любові до життя. Додавало впевненості й те, що їхньою долею цікавляться, вони можуть розраховувати на підтримку. А тому тепло й зворушливо посміхалися діти і пастору церкви адвентистів сьомого дня м. Андрушівка В. А. Горянському, спеціалісту відділу в справах сім’ї молоді та спорту райдержадміністрації Н. О. Пінчуковій, керівнику Червоненської філії центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді О. В. Чепурній, голові Червоненської організації молодих людей з функціональними обмеженнями «Повір у себе» Ю. В. Нагребельній, коли ті вручали їм подарунки.
А батьки дякували цим людям за високу гуманність, доброту й милосердя та зичили їм світлої долі.
За дорученням батьків
Василь Гребенюк
Новини Андрушівщини
У Законах України «Про оплату праці» та «Про охорону праці» є пряме визначення обов’язковості закріплення певних положень у колективному договорі. Як це узгоджується з принципом добровільності укладення колективного договору?
В. І. Поліщук. м. Андрушівка.
Відповідь. Міжнародними нормами, зокрема Конвенцією МОП № 98 (ст.4), Рекомендацією МОП № 91 (р.11.п.2.1), Європейською соціальною хартією (переглянутою, ст.6) передбачено укладення угод на добровільних засадах, а під Колективним договором «розуміють усяку письмову угоду щодо умов праці та найму, яка укладається, з одного боку, між роботодавцем, групою роботодавців або однією чи кількома організаціями роботодавців та, з другого боку, однією чи кількома представницькими організаціями працівників, належним чином обраними і уповноваженими згідно із законодавством країни».
Положення Закону України «Про колективні договори і угоди», яке визначає правові засади розроблення, укладення та виконання колективних договорів і угод, не порушує названих міжнародних норм.
Під час вирішення питання щодо доцільності укладання колективного договору слід ураховувати, що лише достатньо повний і змістовний колективний договір може забезпечити стійкі відносини між працівниками і роботодавцями, чітко визначаючи права та обов’язки сторін, стати надійним правовим підґрунтям для створення належних умов праці, в тому числі й охорони та оплати праці. У колективному договорі можна врахувати особливості діяльності певного підприємства, використати його можливості і ресурси в інтересах працівників для розвитку виробництва.
Потребу укладення колективного договору обумовлено також тим, що до нього має бути включено нормативні положення, якщо в актах законодавства є пряме визначення обов’язковості закріплення цих положень у колективному договорі. Так, приміром, подібні вимоги є в законах України «Про охорону праці», «Про оплату праці», «Про відпустки», інших актах законодавства.
Відповідальність юридичної особи, власника або уповноваженого ним органу за неукладення колективного договору (наприклад, коли не було ініціативи з боку жодної із зазначених вище сторін), то вона чинним законодавством не передбачена.
Але на осіб, які представляють власника або уповноважений ним орган чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи і ухиляються від участі в переговорах щодо укладення (зміни, доповнення) колдоговору, або навмисно порушили строк (не розпочали переговори протягом 7 днів після отримання письмового повідомлення від іншої сторони про початок переговорів), або не забезпечили роботу відповідної комісії у визначені сторонами строки, накладається штраф до 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і вони несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади. Це передбачено ст. 17 Закону України «Про колективні договори і угоди», а ст. 18 цього ж закону передбачено, що зазначені вище особи, з вини яких порушено чи не виконано зобов’язання щодо колдоговору, притягуються судом до адмінвідповідальності у вигляді штрафу у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян згідно з порядком, визначеним Кодексом України про адмінпорушення. Вони також несуть дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади.
Згідно з пунктом 9 ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує цей закон, законодавство про працю, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення (змін, доповнень) колдоговору, не виконує зобов’язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори.
Звільнення в такому разі проводиться за ст. 45 КЗпП України.
Якщо власник (уповноважений ним орган) або сам керівник підприємства не згоден з такою вимогою виборного профоргану, він оскаржує дане рішення до суду у 2-тижневий строк з дня отримання рішення. Подання скарги призупиняє процес звільнення до винесення рішення судом.
Якщо рішення профоргану не виконано і не оскаржено, то виборний орган первинної профорганізації у цей же строк може оскаржити до суду дії (бездіяльність) посадових осіб органів, до компетенції яких належить застосування ст.45 КЗпП України.
Слід зважити на те, що працівник є головним потенціалом підприємства, його сутністю й основним багатством. Від того, який психологічний клімат у колективі, наскільки працівники почувають себе соціально захищеними, як буде проходити процес відтворення робочої сили і в подальшому задіяно цей трудовий потенціал, суттєво залежить успіх підприємства в конкурентній боротьбі. Це пов’язано з тим, що кожне конкретне підприємство має свої ресурсні можливості для підвищення рівня оплати праці, матеріального стимулювання якісної і продуктивної праці, встановлення доплат і надбавок працівникам до тарифних ставок, посадових окладів понад рівень, визначений законодавством України, Генеральною і галузевими, регіональною та територіальною угодами. Тому колективний договір є можливістю для реалізації цих вкладень.
Консультації з питань несвоєчасної виплати, погашення заборгованості із заробітної плати, соціально-трудових відносин можете отримати по прямій телефонній «гарячій лінії»:
47-47-19 - Бойм Світлана Миколаївна - заступник начальника управління - начальник відділу соціально-трудових відносин, зайнятості населення та політики оплати праці головного управління праці ОДА;
За телефоном 2-11-34 ви можете спілкуватися зі мною.
Володимир Кондратюк,
начальник відділу з питань праці та організаційно-кадрової роботи управління праці та соціального захисту населення
Новини Андрушівщини
В Андрушівці та селах району з’явилися невідомі, які відвідують помешкання громадян, представляючись конторолерами, що перевіряють газові лічильники, іноді називають себе благодійниками і збирають гроші для інтернатних установ.
ШАНОВНІ ГРОМАДЯНИ! Не впускайте шахраїв у свої будинки, не давайте їм грошей!
Новини Андрушівщини
Чи проводиться у 2009 році виплата у подвійному розмірі допомоги по догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею трирічного віку?
В. М. Шишацька. м. Андрушівка.
Відповідь: Ще Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесені зміни до механізму надання деяких видів допомог, передбачених Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Зокрема, вищевказаним законом виключено абзац третій пункту 10 статті 30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, який передбачав проведення у подвійному розмірі виплати допомоги по догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки ці виплати регулюються Законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”.
Отже, виплата допомоги по догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею трирічного віку у подвійному розмірі на 2009 рік не передбачена.
Наталія Хом’як,
головний спеціаліст по компенсаційних виплатах постраждалим від аварії на ЧАЕС управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації
Новини Андрушівщини
Афганістан - це чиїсь знівечені долі, на півподиху обірваний шлях, як вогонь, пекуча пам’ять і біль на усе життя. Тривожать вони і досі душу й сни воїна-інтернаціоналіста Михайла МАЦЮКА з Павелок, який майже два десятиліття не скидав військової форми.
Йому судилося побачити світу, побувати не в одній «гарячій» точці і вижити. До Афганістану була у його житті Чехословаччина, правда, уже після тривожного 1968-го… В цій країні з 1974-го по 1976-ий проходив Михайло строкову службу. Військова справа припала йому до душі, тому й вирішив залишитися в армії. Уже будучи прапорщиком, служив в Ленінградському військовому окрузі - був авіамеханіком у вертолітному авіаполку.
У 1982-му - нове випробування - Афганістан. 15 вересня їх, понад 130 військовослужбовців, на транспортному ІЛ-76 із Ташкента відправили на Кабул, де базувався 50-ий авіаполк, в котрому, в складі ескадрильї, мав служити і він, Михайло Мацюк.
Чужа земля зустріла хлопців небаченою досі спекою, якоюсь незрозумілою тривогою, що холодила душу, і горами - неприступними, величними і таємничими, а головне - чужими, які стануть чи не найважчим випробуванням. І саме в горах - їх ущелинах, на вершинах, плато і хребтах мужніли наші юнаки, там падали від ворожих куль, виживали під градом душманського вогню і сивіли, вирвавшись живими зі смертельного пекла…
Їх аеродром знаходився в Кабулі, жили поруч в наметах, дерев’яних будиночках нашвидку спорудженого військового містечка. Спокою не знали ні вдень, ні вночі. Готували до вильотів МІ-8, ремонтували ті, котрим пощастило вирватися з-під чужого вогню і сісти на свій аеродром. На вертольотах доставляли боєприпаси, продовольство, солдатів на точки, забирали звідти поранених і вбитих. Відважні екіпажі літали на виручку своїм, супроводжували військові колони, вступали в нерівний бій, коли ті опинялися затиснуті “духами” на важких гірських дорогах… Добре, коли поверталися усі, а часто й втрачали у чужому небі своїх орлят…
Щодо афганців - то вони люди, як люди. Жили бідно і ставилися до наших, радянських, здається, мирно.
- Ми ж тоді вірили в те, що прийшли їм на допомогу, і чесно виконували свій інтернаціональний обов’язок. То вже потім стало відомо про темні політичні ігри. Як би там не було, а ми, солдати, залишалися вірні військовій присязі, - з гордістю розповідає М. П. Мацюк.
- Двадцять націй і народностей проживає на території цієї невеликої країни, - ділиться далі спогадами мій співрозмовник. - Тож вдень афганці посміхалися нам, тиснули руку шураві, а вночі стріляли в спину. Якось, коли з хлопцями заступили на нічний дозор, звернули увагу на те, що в одному з вікон будинку, розташованого під горою, як світломузика мигає червона гардина - то відкривається, то закривається. Так повторювалося часто. А потім на нічний аеродром зі сходу на машинах, де були прилаштовані міномети, налітали душмани, покривали його смертельним вогнем і так же раптово зникали. І ми зрозуміли, що то якийсь сигнал. Доповіли начальству. З’явилися два БТР-и, обстріляли вікно, будинок. Настав спокій.
- Які епізоди з тієї війни зринають в пам’яті найчастіше? - запитую.
- Пройшли роки та я не забуваю нічого. Зокрема, Баграм, куди вилітали двома МІ-8, доставляли своїм продукти, ракети до установки «Град». Один вертоліт робив посадку, а наш прикривав, кружляючи над плато і стріляючи з кулеметів по горах, звідки вогнем поливали “духи”. Здавалося, від вогню розплавиться не лише машина, а й гори. Тоді, щоб вижити, зробили залп з «Граду», і ті 40 снарядів, що летіли один за одним, трохи “заспокоїли” ворога. А потім полетіли на точку, де сигнал подавав поранений розвідник, забрали його, щоб не потрапив у полон, бо страшно збиткувалися душмани і над полоненими, і над мертвими…
Іноді наших “крилатих” хлопців, уже мертвими, повертало нам чуже небо. Так було в Газні, коли під час нічного злету загинув у всіх на очах екіпаж бойової машини…
Це чи не найстрашніше - провести друзів у політ, а потім… не зустріти. 16 чоловік втратила за рік наша ескадрилья. Цього забути не можна.
Дивували афганські гори. Що не скеля, ущелина, навіть камінь - то і краса, і западня. Від них віяло невідомістю і жахом.
М. П. Мацюка особливо вразив Башіан, де мали приземлитися на невеличку площадку, щоб відремонтувати хвостовий гвинт у підбитого вертольота. Побачене вразило. Перед хлопцями було чудо - прямовисна скеля в 9-поверховий будинок з вирубаними в ній вікнами-бійницями, з яких вели вогонь “духи”, але не можна було відвести очей від велетенського ісламського бога Будди, викарбуваного прямо на скелі й покритого позолотою.
В цих місцях колись проходив з військами Олександр Македонський, який сказав пророчі слова: «Афганістан не можна перемогти, його можна лише пройти». Він не здолав Афганістан, а його солдати здерли з Будди трохи золота...
Пройшов через нього і Михайло Прокопович Мацюк. Повернувся додому живим. Щастило ще й тому, що на чужій землі служив пліч-о-пліч із земляком, сусідом Василем Пухтієм. Той залишився служити в Санкт-Петербурзі і донині живе там, вони підтримують зв’язки.
Рік і 20 днів ніс Михайло службу в Афгані, а вже як забрали на Батьківщину їх ескадрилью, потрапив туди його троюрідний брат Віктор Бернадин. Його життя обірвали “духи”… В Кабулі розминувся він зі своїм двоюрідним братом Миколою Габзівським. Той повернувся на рідну землю, але вже пішов у вічність.
А Михайлу Мацюку потім ще довелось літати понад рік в 1985-86 р.р. в небі Сирії, в 1992-му на МІ-6 - над Придністров’ям…
В 1993-му вийшов на пенсію. Має нагороди, гарну і дружну родину - двох синів і двоє онуків. І просить стиха Бога, аби на їх долю не випало жодної «гарячої» точки…
Валентина Василюк
Новини Андрушівщини