Відомо, що на горі, яка й досі піднімається серед рівнин, стояв красивий і величний замок князя Ярополка. Владика часто сюди повертався з походів, бо дуже любив цю місцевість. Багато походів зробив князь. Чимало воїнів мав у себе в дружині - хоробрих, дужих богатирів. Та найбільше князь любив людей, які приходили до нього з околиць великого замку, тому що мали вони красну вроду і велику силу. Таких князь Ярополк вважав справжніми воїнами. Вони ж, в знак поваги до князя Ярополка, називали себе ярополківцями. А через багато років за горою, що лишилась від замку, виросло велике поселення. Люди дали йому ім’я хоробрих воїнів Ярополка, назвавши Ярополковичі, а згодом трохи змінилась назва населеного пункту і стала Яроповичами. Раніше село називалось по-різному: Ярополча, Яроповці, Ярополковиці. Село розташоване у верхів’ї річки Ірпеня (притока Дніпра за 20 км на північний схід від районного центру, за 6 км від залізничної станції Яроповичі та за 5 км від автомобільного шляху Житомир-Сквира. В 1864 році в Яроповичах проживало 1670 чоловік; в 1740 році було56 дворів. До 1858 року більша частина Яропович належала Тіту Трщецяку, який в 1859 році продав маєток Сігізмунду Антоновичу Котюшинському, за вийнятком деякої частини земель, які були виділені внукам Трщецяка Комарницькій і Юркевичевій. Але незабаром Котюшинський побудував цукровий завод і заборгував, тому маєток перейшов до його кредиторів. Потрібно згадати, що в 1855 році в Яроповичах було декілька панів, яким належала певна частина землі цього села, а саме: Тіт Карлович Трщецяк мав землі 8068 десятин, кріпаків 507 душ.Ієронім Мікецький відповідно 572 десятини землі, 31 душу кріпаків. Василь Ярмолович - 111 десятин, 17 душ. Три брати Клюковські - 3 десятини, 10 душ. В 1736 році Яроповичі належали Станіславу Тища - Биковському, а через 4 роки були під опікою судді Київського Нітославського; в другій половині 18 ст. він записав (з 1757 р.) Ходарківському домініканському монастирю. Церква споруджена в ім’я великого мученика Дмитра, дерев’яна, побудована в 1851 року. Попередня церква була зведена в 1739 році. Потрібно нагадати, що Яроповицький цукровий завод згорів в роки Великої Жовтневої соціалістичної революції (в 1919 році). Яроповичі - батьківщина героя Соціалістичної Праці Л.А. Любченко, кандидата історичних наук А.В.Калиниченка. Біля с.Яроповичі бере початок річка Ірпінь. Вона протікає на територіях Андрушівського і Попільнянського районів Житомирської області та по територіях Фастівського, Києво-Святошинською та Вишгородською районів Київської області. Довжина річки Ірпінь 162 км., площа басейну 334 км2.
Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн
Це старовинне селище. Про нього людська пам’ять зберігає багато цікавих легенд. Зокрема і про назву населеного пункту. Найбільш правдоподібна легенда, на мою думку така:
"На території Червоного колись відбувалися великі ярмарки раз в місяць, а також базари (2 рази в місяць). А продавали - червоні тканини. В ярмаркові і базарні дні вся площа розцвітала, мов макове поле. З’їзжджалися на ярмарку купці з далеких міст.
Одного разу на ярмарок вперше приїхав великий знаменитий купець. Коли він наблизився до площі, зупинився вражений: сонце вигравало на червоних оксамитах, шовках, інших тканинах.
- Ого, яке червоне! Вигукнув голосно знаменитий гість.
З того часу селище почали називати "Червоним".
Селище Червоне розташоване на річці Пустоха (притока Гуйви), за 15 км на південний захід від районного центру та за 19 км від залізничної станції Чорнорудка. До 1923 року селище входило до складу Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії.
Побудована церква в ім’я святого і чудотворного Миколая в 1877 році на кошти прихожан і поміщика Федора Терещенка та казни. Кам’яна, п’ятиголова, а попередня Кресто-Воздвиженська церква розібрана в 1877 році і перенесена в 1880 році на кладовище. До цього приходу приписана церква в ім’я Воздвиження чинного і животворящого Христа Господнього, яка знаходиться на місцевому кладовищі, зведена в 1884 році на кошти прихожан і Терещенка.
В 40-х роках XIX століття в містечку поміщиком був граф Грохольський. Після російсько-турецької війни Терещенко купив маєтки графа Грохольського.
В повітовому містечку Червоне, маючи кошти і можливості, Федір Федорович Терещенко, власник маєтку, почав весною 1909 році будувати власну аеропланну майстерню. Потрібно відзначити, що на той час Ф.Ф. Терещенко був дуже багатий. За заповітом він отримав 1/3 частину майна спадкоємців Федора Артемовича Терещенка. Йому належало майже 19 тисяч десятин землі, і 15 маєтків. За даними головної контори Ф.Ф. Терещенка його дійсний капітал становив 8.623.784 карбованців.
Аеропланна майстерня знаходилась у маєтку Червоне Житомирського повіту Волинської губернії. Недалеко від неї був і аеродром, який теж був побудований на власні кошти Федора Федоровича, і являв собою зарослу травою земельну ділянку площею 41 га.
У 1910-1915 роках Терещенко вклав безпосередньо у майстерню майже 150 тис. крб і за 720 тис. крб побудував у маєтку будинок та інші будівлі, де жили службовці, конструктори і авіатори.
В 1913 році в майстерні працювало 25 чоловік - 18 робітників і 7 службовців. Зарплата робітників становила 5 тисяч 942 крб 79 коп, а службовців - 16 тис. 519 крб.
Перший літальний аппарат у Ф.Терещенка з’явився у травні 1909 році і був виписаний із Франції. Потім Федір Терещенко вирішив побудувати аероплан своєї власної системи. До 25 грудня 1909 року був готовий літак Терещенка по типу монопланів Л.Блеріо. Після цього Ф. Терещенко в 21 рік поїхав до Франції вчитись авіаторській справі у Л.Блеріо, і 2 серпня 1910 року він склав іспит на звання пілота-авіатора. Так у м.Києві з’явився перший дипломований пілот. У 1910 році Терещенко створив пристрій для з’єднання деревяних частин аероплану. Цей прилад був запатентований на ім’я Ф.Ф. Терещенка, так з’явилася нова модель "Терещенок-2".
У серпні 1913 року Терещенко демонстрував свій "Терещенко-3", а наступної весни побудував нову модель - моноплан з м’якими крилами і сорокасильним двигуном.
Його п’ята модель важила лише 330 кг і мала довжину фюзеляжу 7,1 м при розмаху крил 10 м і мала нести вантаж вагою 150 кг, піднімаючи на висоту до 2 тисяч метрів. Перевага моделі полягала в тому, що була ситема самозапуску, що дозволяла підніматись авіатору у повітря без сторонньої допомоги.
З 1913 року Терещенко починає будувати аероплани на замовлення військового міністерства. Було виконано замовлень на суму 792.633 крб.
Наприкінці серпня 1915 року устаткування майстерні було відправлено до Москви. Майстерня виготовляла не тільки аероплани, а й також кулеметні установки, бомбомети й інше устаткування.
В 1916 році Терещенко продав усе евакуйоване з Червоного майно акціонерному товариству "Дукс", яке представляло в Росії фірму А. Фармана.
Восени 1916 року з’явилася модель зовсім нової конструкції "Терещенко-7", виготовлена у майстерні Київського політехнічного інституту під технічним керівництвом В.П. Григор’єва. Ця машина надійшла на озброєння. Це був останній аероплан для двох осіб, який розвивав швидкість до 150 км на годину. Це була найбільш досконала модель аероплана і остання машина Ф.Ф. Терещенка.
У Терещенка по контракту працювала льотчиком випробовувачем Любов Олександрівна Галанчикова.
Після Жовтневої революції Терещенко виїхав за кордон. І як знати, можливо, тут, на Україні конструкторський талант Ф.Ф. Терещенка розвинувся б до висоти великих конструкторів СРСР, таких, як Туполєв, Яковлев, Мікоян, Корольов та інших.
Уродженцем села є В.П. Цимбаліст - заслужений артист УРСР, В.Ф. Шинкарук - заслужений діяч культури, Б.Ф. Бородій - артист драмтеатру. В Червоному живе поетеса Л.І. Дюсенбаєва.
На знімку: Ф.Ф. Терещенко.
Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Поширена легенда про походження назви цього поселення така:
Загадково, по-змовницьки шумів ліс. Здавалось, йому не буде кінця-краю. Так думали прихожани. Але мужніх і дужих людей ніщо не лякало.
Та одного разу природні сили поглумились над прихожанами. Трапилось це вночі. Вітер злісно хилив додолу дерева. Люди, наполохані небаченим досі лихом, гуртом стояли біля господи свого старшини. Небезпека насувалась. Високо вгорі запалала блискавка і її вогненне дихання торкнулось гордих кучерявих дубів, іскрами посипалось на голови людей, запалило все довкола.
Пожежа вирувала. Велика вогненна лавина сунула на оселі, жадаючи спалити все. Але люди не хотіли вмирати, тому з сокирами і мечами в руках вступили в боротьбу за життя.
Падали додолу зрубані дерева. Ніхто не рахував жертв. Боротьба тривала довго, та на допомогу прийшла сама природа - невдовзі почалась злива і вогонь згасав. Важко дихаючи та скорботно зітхаючи, він помирав біля ніг людей.
Лихо, зім’яте силою, дружбою і сміливістю людей, залишило поселення. Настав ранок - світлий, лагідний, як ніколи раніше. Сонячні промені пробивались навипередки, щоб зігріти відважних життєлюбів.
Після цього люди з гордістю назвали себе лісівчанами, а поселення - Лісівкою. Вони поклялись назавжди лишитись на цій землі. Жили мирно, багато працювали і берегли відвойоване мужністю своєю життя.
Справді, по обидва боки поселення був Андрушівський ліс, і село було, наче в лісі. Від цього пішла і назва цього поселення - Лісівка. В поселенні проживали і українці, і поляки, тому село мало дві назви: Лісівка (українське) і Лясівка (польське).
Селе розташоване на берегах річки Гандзі, притоки Гуйви в південно-східній частині Житомирської області. Від Андрушівки віддалене на 3 км, а від обласного центру - на 50 км.
В XVІІ ст. село належало польським панам. В 1793 році Лісівка відійшла до складу Російської імперії і належала Волинській губернії Андрушівського повіту.
Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Довгий час село називалось Слобідкою. Його жителі розповідають, що першими поселенцями тут були заробітчани. Так і жили кожен собі із своїм горем, у найми ходили найматись.
Одного разу зупинився в селі подорожній дід Тарас. Добрим і мудрим був і відразу привернув до себе увагу розумними і мудрими словами. Дід Тарас побачив, що жителі Слобідки не дружні, живуть кожен сам по собі. Став закликати до згуртованості.
Люди послухали діда Тараса і почали допомагати один одному: разом і свята святкували, полювати в ліс разом ходили. Знали тепер, що гурт - велика сила, якій не страшні ніякі труднощі.
І коли Слобідка збільшилась, розрослась, люди вирішили село назвати Тарасівкою в честь людини, яка здружила їх. Відшуміли в безвість віки, але назва села залишилася старою - Тарасівка.
Село Тарасівка розташоване за 9 км від районного центру та за 13 км від залізничної станції Яроповичі.
До 1923 року село Тарасівка входило до складу Ходорківської волості Сквирського повіту. В середині XIX ст. село належало до володінь пана Антона Алоїзовича Прушинського.
В другій половині XIX ст. частину землі придбав Олександр Терещенко. В 1864 р. в селі проживало 120 жителів. А в 2001-му - 92 жителі, з них 46 чоловіків і 46 жінок.
Радянська влада в селі встановлена в січні 1918 року. В с. Тарасівка був організований колгосп ім. Кірова в 1930 році. В склад колгоспу входило 48 господарств, а членів колгоспу було 96 чоловік.
Землі він мав 364 га, в тому числі ріллі - 320 га, сіножатей 34 га й інших угідь- 10 га. Першим головою когоспу ім Кірова в післявоєнний період (в 1944 р.) був обраний Пашинський Олександр Олександрович.
З часом, в 1950 році, колгосп ім. Кірова був об’єднаний із зарубинецьким колгоспом ім.Молотова і був названий ім. Молотова.
Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
По обидва береги невеликої річки люди виявили білу і червону глину. Дуже гарна була глина, використовували її і на будівництво, і на біління хат, і на виготовлення посуду та іграшок. Тому це поселення так і називали: Глинівці. Глинівці - село Андрушівського району. До 1923 року було в складі Коднянської волості Житомирського повіту Київської губернії. Розташоване за 24 км на захід від районного центру та за 14 км від залізничної станції Кодня. Відоме з 1704 року як власність Кременецької старостихи Пелагеї Ясиницької. У 18 ст. розділене на дві частини, що належали поміщикам Лавровському та Богуцькому: пізніше - Пражмовському та Круковському. У 19 ст. - власність поміщика Яна-Владислава Умінського, а пізніше перейшло у спадок його сестрам Розалії Маржицькій, Констанції Камській, Францишці Осінській. У 1825 році частина маєтку була виділена сину Розалії Маржицької - Юліану. В тому ж році за участь його в таємному товаристві маєток конфісковано і передано у державну власність. У 1871 році придбане генерал-лейтенантом Михайлом Сумароцьким, а в 1972 році - Федором Терещенком. Церква в селі - Михайлівська, дерев’яна, збудована в 1888 році. У 1850 році в селі було 912 жителів, які проживали в 125 дворах; в 1899 році - 1798 жителів - 291 двір. Перед Великою Вітчизняною війною в селі проживало 1821 житель в 422 дворах. Уродженцями села є майстер художньої обробки дерева, заслужений майстер народної творчості України Л.П.Зущук (1919 р. н.) і заслужена актриса України Н.Ф.Недашківська (1955 р. н.), Герой Радянського Союзу, старший лейтенант С.В.Савчук (1915-1985). Великомошковецька економія Бердичівського округу Андрушівського району не існує. У 1926 році на хуторі проживало 14 жителів в 3-х дворах. Хутір називався Вербівка. З 1960 року у складі села Глинівці Андрушівського району.
Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн
Україна за суперечками щодо доцільності розширення переліку власників ядерної зброї наразі лише спостерігає. Свого часу вона від неї відмовилася добровільно. Хоча й досі однозначної думки, наскільки правильним був такий крок, у суспільстві немає. Щоправда, виробляти космічні ракети, які не надто відрізняються від бойових, українці не розучилися. I хоча самі до зірок поки не літають - не вистачає грошей на підготовку - дорогу у Всесвіт не забули і торують її для інших. Можливо, наліталися тисячі років тому... I згадують на День космонавтики.
В одній із карстових печер Криму дослідники наштовхнулися на незвичні малюнки. На них розгледіли літаючу тарілку. Давня людина, побачивши диво, відтворила його як змогла і лишила головоломку нащадкам. Що ж то було насправді? Уфологи переконані, що НЛО прилітали і тисячу років тому, прилітають і зараз. Щороку реєструється близько 20 спостережень. От тільки матеріальні свідчення збирати дуже важко.
Артем Білик переймається проблемами непізнаного вже 8 років. Найчастіше повідомлення про гостей з космосу приходять влітку із Криму. Людям є час дивитися темними ночами на зоряне небо.
Артем Білик, учений-секретар Українського науково-дослідного центру вивчення аномалій: "НЛО - це об'єктивна реальність, яка присутня не тільки в Україні, а у всьому світі. Є таке повідомлення за позаминулий рік, коли НЛО вторгся у повітряний простір України і не долітаючи 100 кілометрів до Києва зник. Ну звісно, можна вірити цим повідомленням чи ні, але такі прецеденти існують".
То чи одні ми у всесвіті? Над цим запитанням б'ються покоління дослідників. Вони будуть обсерваторії і вдивляються у зоряне небо крізь потужні телескопи. Чи є життя на небесному Марсі, науці це достеменно не відомо, а от на земному воно вже закінчується. Там у хащах цілий марсіанський цвинтар.
Марс вмирає і переселяється під сосни. Навколо нього випалена трава. Це не є наслідком приземлення інопланетних братів. Це люди борються з бур'янами. Хто й коли дав селу таке космічне ім'я, тут не знають. Але місцеві жителі відомі на всю округу.
Варвара Стецкова, мешканка села Марс: "Откуда - с Марса, люди вже знають, привикли".
Вони звикли жити своїм космосом. Двір, ліс, город і найближчі сусіди за метрів 500, до яких ще треба дійти.
Валентина Щербак, мешканка села Марс: "Пойду хоть пройду. Я як дурна людина, ну нема нікого. Ні, теля у мене ще є і кури, і кіт, і собака".
Зимою Марс замітає по самі вікна. Вночі так темно, що не видно паркану за вікном. А влітку цвітуть липи і пахне хвоєю. Чого вони пхаються у той космос, якщо Землі ради не можуть дати. Набожному діду Данилу здається, що дарма люди зазіхають на те, що їм ніколи не належало.
Данило Дігтяренко, мешканець села Марс: "Нас токо на Марс, туди ми як марсяні з поселка Марс, то нас прийме туда. Ви знаєте, так написано у Священном писании. Земля человеку, а небо - Богу. И что б там не делали, ничего там не узнаете и знать не будете. Это тайна, сокрытая от человека".
Люди завжди будуть прагнути розгадати таємниці всесвіту. Юрій Iващенко народився 12 квітня, назвали його на честь Гагаріна і життя свого без зоряного неба він не уявляє. На околиці райцентру Андрушівка вже 5 років будує власну обсерваторію. Місто і космос поняття не сумісні.
Юрій Іващенко, астроном: "Тільки далеко за містом у селі є осередки ясного неба, де можна проводити астрономічні спостереження".
Iз Андрушівської обсерваторії можна заглянути у всесвіт на 10 мільярдів світових років. У телескоп добре видно, як живе велика безодня над нами. Там зорі одружуються і створюють галактики, там блукають одинаки-астероїди і прилітають з інших галактик хвостаті комети. Це захоплююче видовище, каже господар. Разом зі своїми помічниками він відкрив близько 30 малих об'єктів, які наближалися до Землі. Охочих зазирнути у телескоп щороку більшає. Сюди приїздять науковці із головної обсерваторії, приходять екскурсії. Тому у дворі будується ще один дослідницький корпус.
Юрій Іващенко, астроном: "В одному павільйоні буде стояти демонстраційний телескоп, звичайно, сучасний, з компом, і повною автоматизацією, а в другому буде телескоп, який проводитиме оглядові роботи з метою пошуків малих планет".
За словами астрономів, шукати малі планети стає дедалі важче. Увесь небосхил всіяний супутниками. А кожен старт ракети до всього - це ще й втручання у атмосферу, яка захищає нас від космосу.
Кожен старт нашої ракети - це гроші, кажуть у конструкторському бюро "Південне". Україна у ранзі космічних держав на третьому місці. Попереду тільки Росія та Америка. Саме супутники дають людям інформацію про землю. Наш ракетоносій "Зеніт" 3 SL якраз на 45 річницю Гагарінського польоту удвадцяте успішно стартував із платформи у Тихому океані і вивів на орбіту японський супутник зв'язку. Як вважають у КБ "Південному", Україна може пишатися своїми розумними ракетами.
Едуард Кузнєцов, заступник генерального директора Національного космічного агентства: "За 6 годин до старту з плавучої платформи "Одісей" було знято увесь персонал, який забезпечує підготовку до старту цієї ракети і ракета в автоматичному режимі стала готуватися до старту без участі людини. Це також родзинка нашої космічної галузі".
Українські інженери та конструктори будують новий носій, а ще - новий стартовий майданчик для нього у Бразилії. "Циклону 4" пророчать велике майбутнє.
Андрушівська обсерваторія будується руками ентузіастів, село Марс вище сосен не заглядає.
А уфологи впевнені, що з космосу за нами спостерігають інші цивілізації. Малюнок у Кримській печері не просто так з'явився.
Виталий Ковач
Андрушівський міський відділ земельних ресурсів.Адреса: 13400 Житомирська обл., м. Андрушівка, пл. Леніна, 7
Телефон: (04136) 2-15-86
Факс: (04136) 2-16-06
Графік роботи: 8:00-17:00; Сб., Нд. - вих.
Спеціалізація: Регулювання земельних відносин (контроль, надання, вилучення земельних ділянок, вирішення земельних спорів).
andrushivka-video.pp.ua
Відділ державної виконавчої служби Андрушівського районного управління юстиції.Адреса: 13400 Житомирська обл., м. Андрушівка, пл. Леніна, 7
Телефон: (04136) 2-19-49
Графік роботи: 8:00-17:00; Сб., Нд. - вих.
andrushivka-video.pp.ua